Розмір шрифту

A

Іларіон (Огієнко)

ІЛАРІО́Н (Огієнко Іван Іванович; 02(14). 01. 1882, м. Брусилів Радомишл. пов. Київ. губ., нині смт Житомир. обл. — 29. 03. 1972, Він­ніпеґ) — державний, громадський, церковний діяч, мово­знавець, літературо­знавець, історик Церкви, філософ, поет, видавець. Дійсний член НТШ (1923). Закін. у Києві фельдшер. школу (1900) та істор.-філол. факультет Університету св. Володимира (1909). Учень В. Пере­тца. Працював учителем серед. комерц. школи, держ. гімназії в Києві. 1911 зарахов. професор. стипендіатом на каф. рос. літ-ри Університету св. Володимира, де від 1915 — приват-доцент 1917–18 — проф. Укр. нар. університету (Київ). Ще в студент. роки спів­працював з г. «Громадська думка», «Рада», товариством «Просвіта» і НТШ у Києві. Тоді ж дебютував як поет (зокрема вірш «Не питай», 1907, став нар. піснею). Для сприя­н­ня ви­вчен­ню української мови всіма категоріями насел. брав участь у створен­ні під­ручників, посібників, таблиць. Так, у Києві великим накладом ви­йшла його кн. «Курс украинского языка» (1918). На основі лекцій, читаних в Укр. нар. університеті, уклав кн. «Українська культура» (К., 1918). У серпні 1918 уряд геть­мана П. Скоропадського при­значив І. Огієнка ректором ново­створ. Камʼянець-Поділ. держ. укр. університету. Від 4 січня 1919 при уряді Директорії він був також міні­стром освіти УНР, від 15 вересня — міні­стром ісповідань, від 15 листопада — Головноуповноваженим уряду УНР в Камʼянці-Подільському після евакуації уряду до м. Тарнув (Малопольс. воєводство, Польща), куди ви­їхав сам 21 листопада 1921, залишивши в Україні велику книгозбірню, архів і десятки завершених та роз­початих рукописів наук. праць. У Тарнуві заснував видавництво «Українська Автокефальна Православна Церква», у якому видав сім своїх книг, серед них — «Українська вимова богослужбового текс­ту», «Як Москва взяла під свою владу Церкву Українську», «Як Москва знищила волю друку Києво-Печерської лаври», «Українська Пере­сопницька Євангелія 1556 р.». Після кількох місяців праці в уряді УНР у вересні 1922 І. Огієнко пере­їхав до м. Вин­ники (нині Львів. міськради), а згодом — у Львів, де 1924–26 викладав в Учит. гімназії (звільн. за ревне викла­да­н­ня української мови і проповід­ува­н­ня нац. ідеї). 8 січня 1926, мріючи про поверне­н­ня в Україну, написав листа до секр. ВУАН А. Кримського з проха­н­ням урятувати його архів і бібліотеку в Камʼянці-Подільському та надати можливість повернутися до Києва. Написавши ще двічі й не одержавши від­повіді, прийняв пропозицію Варшав. університету (травень 1926) на посаду проф. церк.-словʼян. мови теол. ф-ту, з якої 1932 звільн. «за спротив полонізації православних студентів». Під час пере­бува­н­ня у Варшаві І. Огієнко роз­горнув активну просвітн. і видавн. діяльність, зокрема заснував наук.-популярні щомісячники «Рідна мова» (1933–39) та «Наша культура» (1935–37), видавництво з такою ж на­звою, роз­почав вид. «Бібліотеки “Рідної мови”», 30-том. «Бібліотеки україно­знавства» і 3-том. зб. «Визволе­н­ня України», а також продовжив свою багаторічну працю над пере­кладом Біблії українською мовою. Серед найпомітніших ви­дань цього періоду — моно­графії та навч. посібники «Рідне писа­н­ня» (у 2-х ч., 1933), «Словник місцевих слів у літературній мові не вживаних» (1934), «Рідне слово: Початкова граматика української літературної мови» (у 2-х ч., 1935–37), «Наука про рідномовні обовʼязки» (1936), «Пов­ста­н­ня азбуки й літературної мови у словʼян» (1937), «Складня української мови» (1938; усі — Жовква). Після смерті дружини прийняв 9 жовтня 1940 у Яблочин. Свято-Онуфріїв. монастирі (Холм. єпархія) чернечий постриг з імʼям на знак спадкоємності духов. по­двигу першого митрополита Київського часів правлі­н­ня Ярослава Мудрого — Іларіона. 19 жовтня того ж року митрополитом Варшавським і Волинським Діонісієм (Валединським) висвяч. на єпис­копа, під­вищ. до сану архі­єпис­копа, а 16 березня 1944 — митрополита Холмського і Під­ляського православ. Варшав. митрополії. У липні 1944 у складі керів. духовенства ви­їхав з Польщі і 30 квітня 1945 прибув до Швейцарії, де після 2-х склад. операцій оформив заповіт, а також написав автобіогр. поему «На Голготі» (1947). Пере­буваючи у притулку «Бетань» (м. Лозан­на), від­новив діяльність видавництва «Наша культура» і разом із помічником з Парижа П. Сомчинським налагодив друк та пошире­н­ня у Європі й США україномов. книжок. Під маркою «Наша культура» у Парижі ви­дано 8 назв книг накладами 1000–2000 прим., зокрема «Легенди світу» (1946), «Політична праця Бог­дана Хмельницького», «Недо­співана пісня», «Марія Єгиптянка», «Туми» (усі — 1947). 16 вересня 1947 на за­проше­н­ня православ. громади собору Св. Покрови І. прибув до Він­ніпеґа, де під час Собору УПЦ Канади (8–9 серпня 1951) був обраний митрополитом Він­ніпеґа та всієї Канади. Видавав ж. «Слово Істини» (листопад 1947 — жовтень 1951), «Наша культура» (листопад 1951 — жовтень 1953), «Віра й культура» (листопад 1953 — грудень 1967). За перші 10 р. у Канаді з маркою від­новл. видавництва «Наша культура» (Він­ніпеґ) ви­йшло 29 праць І. Огієнка, зокрема «Історія української літературної мови» (1949), «Іконоборство» (1954), «Українська церква за Бог­дана Хмельницького, 1647–1657» (1955), «Книга нашого життя на чужині» (1956). Ці та ін. дослідж. містять у собі принцип. для науки концепції щодо тих про­блем сучас. україно­знавства, з яких і нині тривають дис­кусії, зокрема про виникне­н­ня та роз­виток укр. друк. слова в контекс­ті пошире­н­ня друкарства у словʼян. народів, про укр. приналежність створ. на наших землях рукопис. книж. шедеврів періоду 10–14 ст. та виникне­н­ня й роз­виток української мови, літ-ри, культури загалом. 1962 у Лондоні ви­дано повний канон. пере­клад українською мовою Біблії — результат 40-річ. праці І. Огієнка, яку йому доводилося виконувати у над­звичайно не­сприятливих умовах. Свій архів і книгозбірню він заповів на зберіга­н­ня Колегії св. Андрія (Він­ніпеґ), аби пере­слати колекцію в Україну, «коли факультет теології Української православної церкви буде існувати в Києві».

У незалеж. Україні значними накладами пере­ви­дано найголовніші фундам. праці ученого: «Українська культура» (1991), «Дохристиянські вірува­н­ня українського народу» (1992), «Історія українського друкарства», «Наука про рідномовні обовʼязки» (обидві — 1994), «Жит­тєписи великих українців» (1999), «Історія української літературної мови» (2004; усі — Київ). Активно діє Всеукр. товариство І. Огієнка (Камʼянець-Подільський, від 1992, голова — Є. Сохацька). 2000 у Києві з ініціативи колиш. секр. митрополита Г. Фігус-Ралько утвор. благодійну організацію «Фундація ім. митрополита Іларіона (Огієнка)», що того ж року отримала копії всіх не­друк. праць І. (оригінали зберігаються у Він­ніпезі), — так в Україні по­став видавн. проект «Запізніле воро­т­тя», який Фундація здійснює спільно з від­родж. у Києві видавництвом «Наша культура і наука». Станом на 2008 ви­йшло 12 т. цього проекту у серіях «Рукописна спадщина» («Українське монашество», 2002; «Тарас Шевченко», 2002; «Роз­пʼятий Мазепа», 2003; «Бог­дан Хмельницький», 2004; «Рятува­н­ня України», 2005; 2006) та «Зарубіжні першо­друки» («Історія української літературної мови», 2001; 2004; «Українська культура», 2002; «Свята Почаївська лавра», 2005; «Слово про Ігорів похід», 2005; «Українська церква за час Руїни», 2006; «Українська церква», 2007; «Історія українського друкарства», 2007). Найменш ви­вченою залишається художня, публіцист. і епістолярна спадщина І. — це тисячі не систематизов., не ви­вчених сторінок поезій, легенд, оповідань, драм, докум.-публіцист. жит­тєписів. НСПУ, Житомир. обл. Рада нар. депутатів, Фонд роз­витку мистецтв України та Всеукр. товариство І. Огієнка заснували 1994 премію ім. І. Огієнка. Його імʼям на­звано вулиці у Брусилові (також 2010 встановлено памʼятник, скульптор А. Бурдейний), Житомирі, Львові, Вин­никах, Камʼянці-Подільському, 2008 — Камʼянець-Поділ. університет; 1998 на фасаді філол. факультету Київ. університету встановлено мемор. дошку. 2007 НБУ увів в обіг ювіл. монету номіналом 2 грн, присвяч. І. (художники — В. Таран, О. та С. Харуки, скульптори — С. Іваненко, В. Атаманчук).

Пр.: Найголовніші правила українського правопису. К., 1919; 1921; Український стилістичний словник. Л., 1924; Історія українського друкарства. Л., 1925; Чистота і правильність української мови. Л., 1925; Нариси з історії української мови. Варшава, 1927; Костянтин і Мефодій: Їх життя та діяльність: У 2 т. Варшава, 1927–28; Українська мова 16-го столі­т­тя і Крехівський апостол 1560-их років. Варшава, 1930; Українські Церкви: Нариси з історії Української православної церкви. Прага, 1942; Український літературний наголос. Він­ніпеґ, 1952; Українська Церква за час руїни. Він­ніпеґ, 1956; Князь Костянтин Острозький і його культурна праця. Він­ніпеґ, 1958; Граматично-стилістичний словник Шевченкової мови. Він­ніпеґ, 1961; Фортеця православʼя на Волині: Свята Почаївська Лавра. Він­ніпеґ, 1961; Дохристиянські вірува­н­ня українського народу: Істор.-реліг. моно­графія. Він­ніпеґ, 1965; Канонізація святих в Українській Церкві. Він­ніпеґ, 1965; Етимологічний-семантичний словник української мови: У 4 т. Він­ніпеґ, 1979–94.

Тв.: Прометей: Смерк грецьких богів // Наша культура. 1948. № 9; Народже­н­ня людини: Філос. містерія в пʼяти діях // Там само. № 10; Твори: У 4 т. Він­ніпеґ, 1960–66; Роз­пʼятий Мазепа: Істор. драма на пʼять дій. Він­ніпеґ, 1961.

Літ.: Заїкін В. Іван Огієнко як церковний та громадський діяч і як учений. Варшава, 1925; Ювілейна книга на пошану Митрополита Іларіона у 75-ліття його життя і праці, 1882–1957. Він­ніпеґ, 1958; Жалобна книга в памʼять Митрополита Іларіона. Він­ніпеґ, 1973; Гирич І. Іван Огієнко: Хроніка життя і спадщина // Старожитності. 1992. Ч. 4(20); Тимошик М. Голгофа Івана Огієнка: Україно­знавчі про­блеми в державотвор., наук., редактор. та видавн. діяльності. К., 1997; Тімен­ник З. Іван Огієнко (митрополит Іларіон): Жит­тєписо-бібліогр. нарис. Л., 1997; Іван Огієнко (митрополит Іларіон) і вихова­н­ня національно сві­домої особистості: Наук. доп. Всеукр. наук. конф. К., 1997; Іван Огієнко й утвердже­н­ня гуманітарної науки та освіти в Україні: Мат. доп. і пові­домлень на Всеукр. наук.-практ. конф. Ж., 1997; Тюрменко І. Державницька діяльність Івана Огієнка (митрополита Іларіона). К., 1998; Ярмусь С. Феномен Івана Огієнка (митрополит Іларіон). К.; Він­ніпеґ, 1998; Ляхоцький В. Просвітитель: Видавничо-редакційна діяльність Івана Огієнка (митрополита Іларіона). К., 2000; Тимошик М. «Лишусь навіки з чужиною»: Митрополит Іларіон (Іван Огієнко) і українське від­родже­н­ня. К.; Він­ніпеґ, 2000; Листува­н­ня митрополита Іларіона (Огієнка). К., 2006; Науковий збірник, присвячений 125-річчю з дня народже­н­ня митрополита Іларіона (Огієнка). К., 2007.

М. С. Тимошик

Додаткові відомості

Основні праці
Найголовніші правила українського правопису. К., 1919; 1921; Український стилістичний словник. Л., 1924; Історія українського друкарства. Л., 1925; Чистота і правильність української мови. Л., 1925; Нариси з історії української мови. Варшава, 1927; Костянтин і Мефодій: Їх життя та діяльність: У 2 т. Варшава, 1927–28; Українська мова 16-го століття і Крехівський апостол 1560-их років. Варшава, 1930; Українські Церкви: Нариси з історії Української православної церкви. Прага, 1942; Український літературний наголос. Вінніпеґ, 1952; Українська Церква за час руїни. Вінніпеґ, 1956; Князь Костянтин Острозький і його культурна праця. Вінніпеґ, 1958; Граматично-стилістичний словник Шевченкової мови. Вінніпеґ, 1961; Фортеця православ’я на Волині: Свята Почаївська Лавра. Вінніпеґ, 1961; Дохристиянські вірування українського народу: Істор.-реліг. монографія. Вінніпеґ, 1965; Канонізація святих в Українській Церкві. Вінніпеґ, 1965; Етимологічний-семантичний словник української мови: У 4 т. Вінніпеґ, 1979–94.
Основні твори
Прометей: Смерк грецьких богів // Наша культура. 1948. № 9; Народження людини: Філос. містерія в п’яти діях // Там само. № 10; Твори: У 4 т. Вінніпеґ, 1960–66; Розп’ятий Мазепа: Істор. драма на п’ять дій. Вінніпеґ, 1961.

Рекомендована література

Іконка PDF Завантажити статтю

Інформація про статтю


Автор:
Статтю захищено авторським правом згідно з чинним законодавством України. Докладніше див. розділ Умови та правила користування електронною версією «Енциклопедії Сучасної України»
Дата останньої редакції статті:
квіт. 2024
Том ЕСУ:
11
Дата виходу друком тому:
Тематичний розділ сайту:
Людина
Ключове слово:
державний діяч
EMUID:ідентифікатор статті на сайті ЕСУ
13042
Вплив статті на популяризацію знань:
загалом:
818
сьогодні:
1
Дані Google (за останні 30 днів):
  • кількість показів у результатах пошуку: 1 564
  • середня позиція у результатах пошуку: 8
  • переходи на сторінку: 7
  • частка переходів (для позиції 8): 14.9% ★☆☆☆☆
Бібліографічний опис:

Іларіон (Огієнко) / М. С. Тимошик // Енциклопедія Сучасної України [Електронний ресурс] / редкол. : І. М. Дзюба, А. І. Жуковський, М. Г. Железняк [та ін.] ; НАН України, НТШ. – Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2011, оновл. 2024. – Режим доступу: https://esu.com.ua/article-13042.

Ilarion (Ohiienko) / M. S. Tymoshyk // Encyclopedia of Modern Ukraine [Online] / Eds. : I. М. Dziuba, A. I. Zhukovsky, M. H. Zhelezniak [et al.] ; National Academy of Sciences of Ukraine, Shevchenko Scientific Society. – Kyiv : The NASU institute of Encyclopedic Research, 2011, upd. 2024. – Available at: https://esu.com.ua/article-13042.

Завантажити бібліографічний опис

Ілієску
Людина  |  Том 11  |  2011
Л. В. Губерський
Іріґойен
Людина  |  Том 11  |  2011
М. Василик
Азаров
Людина  |  Том 1  |  2024
Д. Є. Макаренко
ВСІ СТАТТІ ЗА АБЕТКОЮ

Нагору нагору