Жураковський Анатолій Євгенович

ЖУРАКО́ВСЬКИЙ Анатолій Євгенович (04. 03. 1897, Москва — 15. 10. 1937, ст. Ведмежа Гора, Карелія, РФ) — священик, громадський діяч. Син Євгена, брат Ген­надія Жураковських. Пред­ставник Істин­но-Православ. Церкви. Навч. на істор.-філол. факультеті Університету св. Володимира (Київ, 1915–16). 16 серпня 1920 рукопоклад. у сан священика, служив у с. Червона Гірка (нині Макарів. р-н Київ. обл.). Від 1921 — настоятель церкви Марії-Маґдалини (домова церква Маріїн. дит. притулку, закрита у серпні 1922), від вересня 1922 — храму Реліг.-просвітн. товариства. До громади св. Марії-Маґдалини, що мала актив. громад. характер, входили піаністка А. Артоболевська, фітопатолог Д. Вердеревський, патолого­анатом М. Сауляк-Савицька, дочка генерала В. Опацька, лікар-терапевт Г. Косткевич та ін. Навесні 1922 на дис­путі проти теософів Ж. прочитав публ. доповідь «Христос і ми»; взяв участь у дис­путі «Наука й релігія», що тривав три вечори в актовому залі Університету та Опер. театрі. 4 квітня 1923 був заарешт., за звинуваче­н­ням у контр­рев. агітації висланий до м. Краснококшайськ (нині Йошкар-Ола, Респ. Марій-Ел, РФ) разом із настоятелем Києво-Печер. лаври Єрмогеном (Голубєвим). До Києва вони повернулися у листопаді 1924. У цей час громада збирала пожертвува­н­ня на користь вʼязнів, видавала рукопис. альманах «Первопуток» (1925). Ж. не під­тримав Декларацію митрополита Сергія 1927. 14 жовтня 1930 заарешт. удруге, притягнутий до слідства за справою «Всесоюз. центру Істин­но-Православ. Церкви». 3 вересня 1931 засудж. до роз­стрілу, вирок замінено на 10 р. концтаборів. Покара­н­ня від­бував у Свір. таборах, від жовтня 1932 — на Соловках, від 1934 — на Белбалткомбінаті (у Вигозері, Тунгуді та Надвойцях). 14 жовтня 1937 увʼязн. утретє, засудж. до роз-стрілу. Реабіліт. 1989. Ж. залишив чималу богослов. спадщину. В Університеті написав роз­відку «Жозеф де Местр и Кон­стантин Леонтьев». Опублікував низку статей у ж. «Христианская мысль» (1916–17), зокрема «К во­просу о вечных муках», «Тайна любви и таинство брака», «Из дум о братстве в Церкви», «Литургический канон теперь и прежде: К во­просу о церковной реформе» (вид. окремою книгою — Москва, 2005). Видат. памʼяткою православ. гомілетики є проповіді Ж. (понад 70), проте після 2-го арешту жодної не збереглося. У заслан­ні 1923 написав есе «Иуда» (опубл. у ж. «Синопсис», К., 2001, ч. 4–5); окремі його твори виходили у самвидаві. Збереглася також серія прижит­тєвих машинопис. копій писань, оправлених у картон­ні, мистецьки оформлені обкладинки у ви­гляді книжечок. У списках поширювали листи Ж. до парафіян. Ві­домі також його вірші 1914–17 та 1932–36. Дослідж. історії церк. громади, очолюваної Ж., провадили після поверне­н­ня з увʼязнень її членів у рамках напів­легал. приват. ініціативи. Таким чином зі­брано й на­друковано проповіді, 2-том. зб. «Из писем и воспоминаний». Без ві­дома громадівців один із комплектів листува­н­ня опубл. у кн. «Священ­ник Анатолий Жураковский: Материалы к житию» (Paris, 1984). О. Міхеєва уклала ілюстров. ману­скрипт «Воспоминания о церкви Святой Равно­апостольной Марии Магдалины» (1978), у якому широко викори­стала матеріали альманаху «Первопуток».

Завантажити статтю