ГУДО́К — один із найдавніших струн­них смичкових інструментів східних словʼян. На триструн. скоморошому інструменті з корпусом грушоподіб. форми грали лукоподіб. смичком. Ін. назва — смик. Грали на Г., притискуючи корпус до грудей, під час гри сидячи — ставили на коліно. Мелодію здебільшого грали на одній струні, дві інші звучали як бурдон­ні — на по­стій. висоті. На Г. грали мандрівні музиканти, придворні скоморохи; зу­стрічалися й ансамблі гудошників, які використовували інструменти різних роз­мірів — гудочок, гудило, гудище. Гру на будь-якому струн. інструменті в давнину називали гудьбою. На фресках Софій. собору у Києві збереглося зображе­н­ня скомороха, який грає на плоскому грушоподіб. струн. інструменті з коротким грифом-шийкою. Г. та ін. «бісів.» інструменти, створювані руками талановитих майстрів, у серед. 17 ст. за указом патріарха Никона забирали й спалювали. Спроби від­родити Г. збіглися з часом пошире­н­ня скрипки, яка у 19 ст. остаточно його витіснила. Остан. часом деякі муз. майстри та фольклорні колективи прагнуть від­родити та вдосконалити цей інструмент.