Войнич Етель-Ліліан

ВО́ЙНИЧ Етель-Ліліан (Voynich Ethel-Lilian; 11. 05. 1864, м. Корк, Ірландія — 28. 07. 1960, Нью-Йорк) — англійська письмен­ниця. Дочка англ. дослідника, засн. матем. символіч. логіки Дж. Буля. Закін. Берлін. консерваторію (1885). У 1887–89 жила в Росії. Дружба з рев. емі­грантами, зокрема С. Степняком-Кравчинським, Ф. Волховським, одруже­н­ня 1892 з польс. революціонером В.-М. Войничем сприяли тому, що вона включилася у заг.-європ. визв. рух. Літ. діяльність роз­почала пере­кладами творів М. Гоголя, В. Гаршина, М. Салтикова-Щедріна та С. Степняка-Кравчинського, який написав перед­мову до опублікованого 1895 її пере­кладу антології рос. соц. сатири. У своєму найви­значнішому психол. романі «The gadfly» («Овід», 1897; перший укр. пере­клад — під на­звою «Гедзь», 1929), дія якого від­бувається на тлі визв. боротьби італійців у 30–40-х рр. 19 ст., створила яскравий образ Артура-Рівареса — людини твердої волі та ясної рев. мети. Інші романи — «Jack Raymond» («Джек Реймонд», 1901), «Olivia Letham» («Олівія Летам», 1904; дія частково від­бувається у Бродах, нині Львів. обл.), «The interrupted friendship» («Пере­рвана дружба», 1910), «Take off the shoes» («Скинь взу­т­тя своє», 1945). У всіх них створено яскраві психол. порт­рети людей, які пере­жили травму в дитинстві або молодості, що мала вирішал. вплив на їхнє подальше життя. Авторка низки муз. творів, зокрема ораторії «Вавилон» — про повале­н­ня царату в Росії. 1895 при­їздила до Львова (у справі пере­везе­н­ня нелегал. літ-ри до Росії), де по­зна­йомилася з І. Франком та М. Павликом (з остан­нім вже листувалася). Була добре обі­знана з діяльністю М. Драгоманова. Опанувавши укр. мову, на поч. 90-х рр. почала пере­кладати українські народні пісні («Ой горе тій чайці» та ін.), поезії Т. Шевченка. Серед англомов. інтер­претаторів Т. Шевченка В. (поруч із В. Річ) — найви­значніша літ. по­стать, обдарована поетично й музично. 1911 у Лондоні ви­йшла зб. «Шість ліричних віршів» Т. Шевченка, що включала «Заповіт», «Мені однаково, чи буду...», «Минають дні, минають ночі...», «Косар», «Минули літа молодії...» (під на­звою «Зима»), «Зоре моя вечірняя...» (пролог до поеми «Княжна»). Найкращі серед її пере­кладів — «Заповіт» (найдосконаліший з усіх 22-х англомовних донині ві­домих), «Зоре моя вечірняя...», «Мені однаково, чи буду...». В. зберегла багатство змісту й своєрідність стилю першотворів: при­йом пере­несе­н­ня, по­втори, мелодійність внутр. рим, риторичні зверта­н­ня. Найслабше пере­кладено вірш «Косар»: в англ. текс­ті домінує мотив жаху. Пере­клади В. часто перед­руковуються, що засвідчує їхню художньо-естет. вартість. У кн. «Six lyrics from the Ruthenian of Taras Shevchenko, also The song of the merchant Kalashnikov from the Russian of Mikhail Lermontov» («Шість поем з русинської Тараса Шевченка, також “Пісня про купця Калашникова” з російської Михайла Лермонтова», Лондон, 1911) вміщено написані В. перед­мову та нарис про життя і творчість Т. Шевченка, у якому вона від­значає владну музику Шевченкових творів, роз­глядає його як світового лірика, як борця-волелюба, звертає увагу на умови життя укр. поета, наводить уривки з його листів і з повісті «Художник». Однак недо­статня по­інформованість В. була причиною помилкового твердже­н­ня про повний занепад таланту Т. Шевченка після засла­н­ня; плутанини в датуван­ні творів тощо. В. не сказала нового слова про укр. поета, та й не могла сказати: англомовна крит. шевченкіана на поч. 20 ст. мала лише інформ. характер. В. присвятили вірші М. Тарновський, Л. Костенко; М. Олійник змалював письмен­ницю в трилогії «Пролог». 1981 на Київ. кіностудії худож. фільмів ім. О. Довженка створено 3-серій. х/ф «Овід» (реж. М. Мащенко; Державна премія України імені Тараса Шевченка, 1982). Укр. мовою окремі твори В. пере­кладали та інсценізували М. Лисиченко, М. Рябова, Я. Галан. Окремими книгами ви­дані «Джек Реймонд» (К., 1930), «Овід» (К., 1985). 1957 в Нью-Йорку від­булася зу­стріч В. з укр. письмен­никами В. Козаченком та Ф. Маківчуком. Цього ж року у Харків. театрі опери та балету за сюжетом роману «Овід» по­ставлено однойм. оперу А. Спадавек­кіа.

Завантажити статтю