БАЛАШО́В Дмитро Михайлович (Балашов Дмитрий Михайлович; 07. 11. 1927, Ленін­град, нині С.-Петербург — 16. 07. 2000, м. Петрозаводськ, РФ) — російський письмен­ник, фольклорист. Кандидат філологічних наук (1962). Закін. Ленінгр. театр. ін­ститут (1950). У 1962–68 — науковий спів­робітник Карел. філії АН СРСР. Автор ґрунт. фольклорист. моно­графій та зб. «Народные бал­лады» (Москва; Ленин­град, 1963), «История развития жанра рус­ской бал­лады» (Петрозаводск, 1966), «Рус­ские свадебные песни Тереного берега Белого моря» (Ленин­град, 1969), «Сказки Тереного берега» (Ленин­град, 1970), «Как собирать фольклор» (Москва, 1971), «Рус­ская свадьба» (Москва, 1985, спів­авт.) та ін. праць, створ. на матеріалі екс­педиції до пн. обл. Росії. Один з організаторів Товариства охорони памʼяток старовини (пізніша назва — Всерос. товариство з охорони памʼяток історії та культури), Свята словʼян. писемності й культури та творців Фонду словʼян. писемності й культури. Фольклористичні та істор. дослідже­н­ня стали під­ґрунтям для істор. романів і повістей Б., присвяч. історії руського (пере­важно пн.-зх. та пн.-сх. великоруського) середньовіч­чя. Перша повість «Господин Великий Новгород» (Москва, 1970). Талант Б. як істор. романіста роз­крився в романі «Марфа Посадница» (Москва, 1972), в якому від­творено драм. події протиборства бояр. Новгород. респ. й Великого князівства Московського впродовж 1470–78, яке закінчилося паді­н­ням Новгорода й ви­значило подальший істор. роз­виток єдиної великорус. держави. На­ступні романи становлять істор. хроніку-епопею «Государи Московские», що складається з книг: «Младший сын» (Петрозаводск, 1975), «Великий стол» (1979), «Бремя власти» (1981), «Симеон Гордый» (Петрозаводск, 1983), «Ветер времени» (Петрозаводск, 1987), «Отречение» (1989), «Похвала Сергию» (1992), «Святая Русь» (1991–93, опубл. в «Роман-газете»: 1992, № 4–5, 1994, № 13–14; ч. 4 у ж. «Север»: 1992, № 2, 3, 1993, № 1, 2). Філос. та історіософічний стрижень циклу базується на пасіонар. теорії етногенезу Л. Гумільова. У центрі романів — про­блематика добра і зла, влади й совісті. Від­повід­но до морал. постулатів Давньої Русі Б. наголошує латентний звʼязок особистості володаря і ввіреної йому «землі». У трактуван­ні дилеми мети й засобів автор дотримується по­глядів, які суперечать етич. концепціям Русі доби середньовіч­чя та рос. класики: злочини, що їх чинять герої романів заради вищої мети, подаються автором як по­двиги самопожертви в імʼя порятунку держави. Б. об­стоював ідеї нац. самобутності, від­новле­н­ня традиц. способу господарюва­н­ня, заперечував гіпертрофов. індустріалізм. У 90-і рр. ви­ступи Б. — публіциста набули фундаменталіст., великодержавного, імпер. характеру, а рад. минуле по­дано в ідеалізов. ви­гляді (стат­ті «Союз равных народов: Национальный во­прос в СССР» // «Наш современ­ник», 1991, № 7; «Не разделить пространс­тво евразийское!» // «Завтра», 1995, № 29).