Левицький Кость Антонович

ЛЕВИ́ЦЬКИЙ Кость Антонович (18. 11. 1859, м. Тисмениця, нині Івано-Фр. обл. — 12. 11. 1941, Львів) — гро­мадсько-політичний діяч, правознавець, організатор кооперативного руху. Дійсний (1899) і почесний член НТШ та «Просвіти». За­кінчив Станіславську гімназію (нині Івано-Франківськ, 1878), навчався у Віденському і Львівському університетах, здобув ступінь доктора права (1884). Відкрив адвокатську канцелярію у Львові (1890), одним із перших почав писати скарги й звернення до суду українською мовою. Ініціював перетворення «Просвіти» в освітньо-економічне товариство та написав її новий статут (1891). У 1895 взяв участь у створенні й увійшов до керівництва кооп. банку «Дністер»; 1898–1939 (з перервами) — голова Крайового кре­дитного cоюзу, перетвореного 1924 у Центральний кооп. банк; водночас 1904–14 — президент Крайового ревізійного союзу. Співзасновник (1899) і голова (1902–11) Української національно-де­мократичної партії, співзасновник і редактор (1899–1900) першого україномовного юридичного ж. «Часопись правнича». 1907 обраний послом австро-угорського парламенту (очолював Український парламентський клуб), 1908 — Галицького крайового сейму (очолював Український сеймовий клуб). Від серпня 1914 — голова Головної української ради, від травня 1915 — Загальної української ради; у листопаді–грудні 1918 — голова Державного секретаріату ЗУНР. Після окупації Галичини Польщею — член еміграційного уряду ЗУНР у Відні (уповноважений з питань преси та пропаганди й упо­вноважений із закордонних справ), голова українських делегацій на переговорах у Ризі (1920) та Женеві (1921, 1922). У 1924 повернувся до Львова, обраний членом ЦК УНДО. Продовжував займатися адвокатською, кооп. і наук. діяльністю, активно співпрацював із українськими часописами («Діло», «Бать­ківщина», «Економіст», «Кооперативна республіка» та ін.). Голова Союзу українських адвокатів (1924–39), редактор його друкованого органу ж. «Жит­тя і право» (1928–39). Зі встановленням на тер. Західної Укра­їни радянської влади 1939 заарештований, 20 місяців утримувався у в’язни­цях Львова та Москви. Після звільнення повернувся до Льво­ва, де у липні 1941 заснував Українську національну раду. У Львові встановлено меморіальну дошку Левицькому, його ім’ям названо вулицю.

Рекомендована література

1. Андрусяк Т. Кость Левицький — адвокат, вчений, політик // Республі­канець. 1993. № 7–8;
   Google Scholar Internet
2. Андрухів І. Кость Левицький: сторінки життя. Ів.-Ф., 1995;
   Google Scholar Internet
3. Чорновол І. 199 депутатів Галицького сей- му. Л., 2010.
   Google Scholar Internet

Завантажити статтю