ЗАГА́ЛЬНА УКРАЇ́НСЬКА РА́ДА — політична організація. Створена 1915 у Відні в результаті реорганізації Головної української ради з метою роз­шире­н­ня її впливу на українські землі в межах кордонів Російської імперії й пред­ставництва загальноукраїнських інтересів під час 1-ї світової війни. Своїм зав­да­н­ням організація проголосила боротьбу за побудову само­стійної Української Держави на українських землях, що входили до Російської імперії, та за­провадже­н­ня національно-територіальної автономії на українських землях у складі Австро-Угорщини.

До З. у. р. входив 31 делегат: з Галичини 14 делегатів від національно-демократичної партії, 6 — від радикальної, 1 — від соціал-демократів; з Буковини 5 — від національно-демократичної партії, 1 — від с.-д. й 1 — від народної партії; з Над­дні­прянської України — 3 делегати від Союзу визволе­н­ня України. Головою обрано К. Левицького, його за­ступником — М. Василька, Л. Бачинського й М. Ганкевича, секретарем — В. Темницького. Союз визволе­н­ня України пред­ставляв О. Скоропис-Йолтуховський. Особовий склад З. у. р. не був по­стійним і часто змінювався. Після проголоше­н­ня у листопаді 1916 цісарського маніфесту про створе­н­ня Польського королівства та від­окремле­н­ня й широку автономію Галичини у складі Австро-Угорщини вплив З. у. р. на український рух по­ступово зменшувався, а згодом вона оголосила про свій роз­пуск.