Пошивайло Гаврило Ничипорович

ПОШИВА́ЙЛО Гаврило Ничипорович (25. 03(07. 04). 1909, м-ко Опішня Зіньківського пов. Полтавської губ., нині смт Полтавського р-ну Полтавської обл. — 24. 01. 1991, там само) — майстер народного гончарства. Чоловік Євдокії, батько Миколи, дід Олеся Пошивайлів. Заслужений майстер народної творчості України (1989). Член СХУ (1970). Учасник 2-ї світової війни. Бо­йові нагороди. Походить з ві­домої родини гончарів. Його дід Тарас (середина 1860-х — початок 1900-х рр.) виготовляв поливʼяний посуд; баба Килина (кінець 1860-х рр. — 1930) була малювальницею, також створювала дитячі глиняні іграшки; батько Ничипір (кінець 1880-х рр. — жовтень 1936) — гончар-посудник; мати Ганна (початок 1890-х рр. — 16. 05. 1964) — майстриня глиняної іграшки. Гончарній справі на­вчався в батька та в Опішнянській художньо-керамічній школі-майстерні (1937). Працював як гончар-ку­стар (1922—33, 1941—43); гончарем, творчим май­стром на заводі «Художній керамік» (1934—41, 1946—71), гончарем на заводі «Керамік» (1971—87; обидва — Опішня). Виготовляв традиційний мальований посуд (горщики, глечики, тикви, вази, барила, куманці, миски, тарелі), зооморфний посуд (барани, леви, бики, птахи), ритуальні вироби (куришки, свічники), декоративні антропоморфні скульптури на теми народного побуту (барині, вершники, сюжетні композиції), дитячі іграшки («монетки», соловʼї, свистунці). Від 1948 брав участь в обласних, всеукраїнських, між­народних мистецьких ви­ставках, зокрема в Полтаві (1948), Ляйпцизі (Німеч­чина, 1959), Ташкенті (1965), Алма-Аті (нині Алмати, 1966), Брюс­селі (1968), Москві (1970), Києві (1949, 1971—72, 1974, 1977, 1982—83), Вільнюсі (1971, 1975), Велико-Тирново (Болгарія, 1976). Упродовж 2-ї половини 1970-х — 1980-х рр. був по­стійним учасником Сорочинських ярмарків (Полтавська обл.), свят народної творчості, днів ремесел, етно­графічних ярмарків у Києві. Сприяв становлен­ню дитячих гончарних студій в Опішному та Києві. Дружина Євдокія (Явдоха) Данилівна (21. 02(06. 03). 1910, м-ко Опішня Зіньківського пов. Полтавської губ., нині смт Полтавського р-ну Полтавської обл. — 27. 04. 1994, там само) оздоблювала його вироби традиційними рослин­ними й зооморфними декоративними композиціями, зокрема зображе­н­нями квітів, вино­градної лози, риб і птахів. Її гончарна мальовка, виконана фляндрівкою та ріжкува­н­ням, була «гу­стою», насиченою. Персональна посмертна ви­ставка по­друж­жя Пошивайлів від­булася 2009 в Києві, де екс­понували понад 500 творів з різних музейних і приватних колекцій. Разом вони створили перший в Україні приватний музей гончарства з виробів місцевих майстрів (початок 1970-х рр.), що став предтечею заснува­н­ня Національного музею-заповід­ника українського гончарства в Опішному. У їхній хаті функціонує Пошивайлів гончарської родини меморіальний музей-садиба. Про життя та творчість родини Пошивайлів знято документальний фільм «Незабутні» (2008). Їхні роботи ре­продуковано в наборах листівок «Ма­йоліка Опішні» (1975), «Народна кераміка Гаврила та Явдохи Пошивайлів» (2009; обидва — Київ). Живописні порт­рети майстрів створив В. Мозок. Деякі твори зберігаються в Національному музеї українського народного декоративного мистецтва, Національному музеї народної архітектури та побуту України, Національному центрі народної культури «Музей І. Гончара» (усі — Київ), Національному музеї-заповід­нику українського гончарства, Меморіальному музеї-садибі родини Пошивайлів (обидва — Опішне), Національному музеї-заповід­нику М. Гоголя в с. Гоголеве (Полтавська обл.), Національному музеї у Львові, Дні­провському історичному музеї, Полтавському крає­знавчому музеї, Харківському художньому музеї, Канівському музеї народного декоративного мистецтва (Черкаська обл.).

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю