Прядка Володимир Михайлович

ПРЯ́ДКА Володимир Михайлович (04. 03. 1942, с. Ходорів Ржищівського, нині Обухівського р-ну Київської обл.) — скульптор-монументаліст. Чоловік О. Владимирової. Народний художник України (1996). Академік НАМУ (2004). Державна премія України імені Т. Шевченка (1998; за монументально-декоративний живопис «Біль землі» (1989) на плафоні Національної бібліотеки України). Орден «За заслуги» 3-го ступеня (2002). Член НСХУ (1976), НСМНМУ (співзасновник і голова 1990–2005). Закінчив Київський художній інститут (1966; викладачі І. Макогон, В. Бородай, М. Лисенко). 1966–92 — художник-монументаліст Київського комбінату монументально-декоративного мистецтва; від 2001 — професор кафедри художніх основ, від 2005 — кафедри рисунку Київської академії декоративно-прикладного мистецтва і дизайну.

Працює в галузі скульптури, живопису, монументально-декоративного мистецтва. Автор рельєфних мозаїк, вітражів із литого скла, гобеленів. Виконав монументальні мозаїки на будинках Брест-Литовського проспекту (нині Берестейський, 1975–80, співавтор І. Литовченко); серію гобеленів для Національного музею історії України («Русь», «Світанок революції»; обидва — 1978; «Київська симфонія», 1987), Музею історії міста Києва («Легенда про Кия», 1982, триптих «Київ — герой», 1985), Національного палацу мистецтв «Україна» («Київ», «Чигирин», «Батурин», «Глухів» (усі — у співавторстві з О. Владимировою), керамічні панно «Золотоверхий Київ» та «Давньокиївські мотиви», камін «Історія України в образах»; усі — 1995–96, співавтор О. Олійник); кам’янотесні рельєфи для фасадів факультетів механіко-математичного, радіофізики, кібернетики Київського університету («Підкорення простору», «Прометей», «Ікар», «Учись-учись», «До знань»; усі — 1975–84, співавтори В. Григоров, М. Малишко); кольорове рішення 1-го мікрорайону на житловому масиві Троєщина, мозаїчне панно «До знань» та «Учись-учись» (1985–86, співавтори В. Пасивенко та О. Владимирова); монументально-декоративний розпис за мотивами творів майстрів народного малярства в інтер’єрі будівлі НСМНМУ (2003; співавтори Т. та О. Вакуленки); монументальний живопис «Кирило Кожум’яка» у фойє Київського театру ляльок (2005–06). Створив монументальні розписи мурів, фасадів Михайлівського Золотоверхого монастиря (1998), 10 ікон на фасаді, розпис дияконника (1999), монументальний живопис в інтер’єрі Варваринського приділу (2000) Михайлівського Золотоверхого собору; монументально-декоративний живопис в інтер’єрі середохрестя Успенського собору Києво-Печерської лаври та ікони Преображенського іконостасу (2007–12; усі — у співавторстві з О. Владимировою; усі — Київ).

Головний редактор журналу «Народне мистецтво» (1997–2005). Автор низки публікацій у часописах України. Учасник всеукраїнських, всесоюзних та міжнародних мистецьких виставок від 1969. Персональні — у Києві (2002, 2012, 2022–23). Деякі твори П. зберігаються в Національному музеї історії України, Музеї історії міста Києва, Музеї Революції гідності, колекції Міністерства культури та інформаційної політики України (усі — Київ), Національному історико-культурному заповіднику «Гетьманська столиця» (м. Батурин Чернігівської обл.), Національному історико-культурному заповіднику «Чигирин» (Черкаська обл.), Черкаському краєзнавчому музеї, зібранні Міністерства культури РФ (Москва).

Рекомендована література

1. Підгора В. П. Настінний живопис мурів Михайлівського монастиря // Київ. старовина. 2000. № 4;
   Google Scholar Internet
2. Злобіна І. Керамічна сюїта Володимира Прядки // Нар. мист-во. 2001. № 1–2;
   Google Scholar Internet
3. Селівачов М. Володимир Прядка // Ант. 2003. № 10–12;
   Google Scholar Internet
4. Злобіна І. Володимир Прядка: Сходження до храму // Мист. обрії’2001–02: Альм. К., 2003.
   Google Scholar Internet

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю