Чехівський Володимир Мусійович

Визначення і загальна характеристика

ЧЕХІ́ВСЬКИЙ Володимир Мусі­йович (19. 07. 1876, с. Горохуватка Київського пов. Київської губ., нині Обухівського р-ну Київської обл. — 03. 11. 1937, ур­очище Сандармох по­близу м. Медвежʼєгорськ, Карелія, РФ) — громадсько-політичний і церковний діяч. Брат М. Чехівського. Закінчив Київські духовні училище (1890), семінарію (1896) і академію (1900; зі ступенем кандидата богословʼя). Від 1901 — помічник ін­спектора Подільської духовної семінарії (м. Камʼянець-Подільський, нині Хмельницької обл.); від 1902 — Київської духовної семінарії; від 1905 учителював у Черкаських духовному училищі та чоловічій гімназії. Автор числен­них публікацій про про­блеми від­носин держави і Церкви. Спів­ініціатор заснува­н­ня Всеукраїнської учительської спілки (1905). У 1897 при­єд­нався до соціалістичного руху. 1902—04 — член РУПу, згодом — УСДРП. 1906 обраний депутатом 1-ї Державної думи Російської імперії. Після її роз­пуску в тому ж році висланий у м. Вологда (Росія). 1907 повернувся до Києва, від 1908 мешкав в Одесі під гласним на­глядом поліції. Учителював, брав активну участь у діяльності місцевої філії товариства «Просвіта», редагував газету «Українське слово», від березня 1917 очолював одеський комітет УСДРП. У квітні 1917 обраний членом УЦР. У жовтні—листопаді 1917 — голова Одеського ревкому; від листопада 1917 — політкомісар Одеси від УЦР, водночас — губернський комісар освіти Херсонщини. На початку 1918 обраний членом ЦК УСДРП. За геть­манату П. Скоропадського очолював департамент загальних справ Міністерства віро­сповідань Української Держави. Один із керівників під­готовки антигеть­манського пов­ста­н­ня, у грудні 1918 — голова Українського революційного комітету. Від грудня 1918 до лютого 1919 — голова Ради міністрів і Міністр закордон­них справ УНР. Фактично створив новий апарат МЗС, у зовнішній політиці ви­ступав за поро­зумі­н­ня з більшовицькою Росією. Пішов у від­ставку через опозицію до С. Петлюри. 1920 став одним із лідерів Української комуністичної партії (незалежних). Від жовтня 1920 — радник митрополита Василя (Липківського), голова ідеологічної комісії УАПЦ, брав участь у роботі Пастирських курсів УАПЦ. Працював у Історико-філологічному від­ділен­ні ВУАН, був професором Київських медичного та політехнічного ін­ститутів (1921—22). Автор статей на су­спільні та релігійні теми у журналах «Україна», «Церква і життя» та ін. Під­готував тези на Всесвітній християнський кон­грес у Стокгольмі (1925), у яких намагався синтезувати ідеї соціального визволе­н­ня і справедливості з догматами Церкви. Голова 2-го Всеукраїнського собору УАПЦ (1927). За релігійні пере­кона­н­ня за­знавав утисків з боку радянської влади, пере­бував під на­глядом ОГПУ. 29 липня 1929 заарештований у справі Спілки визволе­н­ня України, 19 квітня 1930 засуджений до роз­стрілу, заміненого на 10-річне увʼязне­н­ня. Покара­н­ня від­бував у Соловецькому таборі особливого при­значе­н­ня (РФ). Роз­стріляно від­повід­но до ріше­н­ня «трійки» Управлі­н­ня НКВС у Ленін­градській обл. від 9 жовтня 1937. Реабілітовано 1989. У 2006 Національний банк України випустив монету номіналом 2 гривні з порт­ретом Ч., на його честь пере­йменовано провулок у м. Первомайськ Миколаївської обл.

Літ.: Шульгин О. Без території: ідеологія та чин уряду УНР на чужині. Париж, 1934; Пристайко В., Шаповал Ю. Справа «Спілки Визволе­н­ня України». К., 1995; Веденеев Д., Шевченко С. Премьер-богослов // Киевский теле­граф. 2001, 16 июля; Вєдєнєєв Д. В., Будков Д. В. Юність української дипломатії. Становле­н­ня зовнішньополітичної служби України в 1917—1923 роках. К., 2006; Вінцковський Т. С., Музичко О. Є., Хмарський В. М. та ін. Чорноморська хвиля Української революції: провід­ники національного руху в Одесі у 1917—1920 рр. О., 2011.

ДА: Центр. держ. арх. громад. обʼ­єд­нань України. Ф. 263, спр. 52735 фп; Держ. арх. СБУ. Ф. 6, спр. 67098, т. 45—47.

Д. В. Веденєєв

Завантажити статтю