Ш

Ш  — двадцять девʼята літера української абетки. Є в інших алфавітах, створених на основі словʼяно-кириличної графіки. Назву літери «ша» вживають як імен­ник середнього роду. Буває велика й мала, має рукописну й друковану форми. За накресле­н­ням — це дещо видо­змінена кирилична літера «ш» («ша»), що походить від подібного глаголичного знака. Корелюється за глухістю/дзвінкістю зі звуком с. У давньоукраїнській графіці мала варіанти написа­н­ня, зумовлені типом письма та належністю писаря до певної писемної школи. Від 16 ст. зʼявляється друкована форма. У сучасній українській мові по­значає глухий фрикативний пере­дньо­язиковий шиплячий приголосний звук, що може бути твердим та напів­помʼякшеним. Не мала числового значе­н­ня. У класифікаційному поділові ви­ступає зі значе­н­ням «двадцять девʼятий»: пункт «Ш» роз­ділу А. При цифровій нумерації використовують як додаткову диференційну ознаку, коли низка предметів має однаковий номер: шифр № 15-ш тощо. При слово­зміні чергується із с та х: вкусити—вкушу, порох—порошина. Вживають в абревіатурах: ШІ.

Завантажити статтю