КАРУ́М Леонід Сергі­йович (07(19). 12. 1888, м. Мітава, нині Єлґава, Латвія — 31. 10. 1968, м. Новосибірськ, РФ) — військовик, право­знавець, педагог. 1894 родина К. пере­їхала до Житомира. Закін. Житомир. гімназію (1906), Київ. військ. училище (1908). Від­тоді служив у 19-му Ко­стром. піхот. полку (з пере­рвою на навч. 1912–14). Учасник 1-ї світової війни. Від 1916 — викладач законо­знавства і курсовий офіцер у Костянтинів. військ. училищі (Київ). Після Лютн. революції 1917 — голова Ради офіцер. депутатів, чл. виконкомів Рад обʼ­єд­наних громад. організацій і військ. депутатів у Києві. Ви­ступав проти діяльності УЦР, українізації армії тощо. У червні 1917 одружився з В. Булгаковою, се­строю М. Булгакова (деякі зна­йомі та родичі К. згодом стали прототипами героїв роману «Белая гвардия» і пʼєси «Дни Турбиных», а сам К. втілений в образі капітана Сергія Тальберґа, при­стосуванця і боягуза). Згодом ви­їхав до Петро­града, де завершив пере­рване війною навч. в Олександр. військ.-юрид. академії (1917). З метою одержа­н­ня цивіл. правн. освіти від­відував заня­т­тя в Петрогр. університеті, диплом юриста отримав у Моск. університеті (1918). Делегат Всерос. наради Рад і Петрогр. ради робітн. та солдат. депутатів (квітень 1917). Повернувся до Києва після встановле­н­ня Української Держави П. Скоропадського (квітень 1918), працював у Військ. мін-ві. Напередодні встановле­н­ня у Києві влади Директорії УНР оформив латис. громадянство. Від січня 1919 — полковник і голова суду в Астрахан. корпусі Окремої Пд. армії, від квітня — у штабі 6-ї піхот. дивізії ЗС Пд. Росії на чолі з А. Денікіним, від червня викладав у Костянтинів. військ. училищі (Катеринодар–Феодосія), від вересня також — у Феодос. нар. університеті. Опублікував кілька статей з теорії кооперації у ж. «Крымский ко­оператор». Від квітня 1920 — військ. пред­ставник латв. консула в Криму. Налагодив контакти з місц. більшовиками, надавав їм сут­тєву юрид. допомогу. Після встановле­н­ня у Криму рад. влади (листопад 1920) викладав у Феодос. ІНО. Був заарешт. органами рад. військ. контр­розвідки за пі­дозрою у службі прокурором в армії А. Денікіна, але за клопота­н­ням авторитет. крим. більшовиків звільнений. Добровільно пере­йшов на службу до Червоної армії, викладав у Феодос. стрілец. училищі, разом із яким повернувся до Києва. Від грудня 1921 до грудня 1922 викладав курс теорії права і держави у Київ. військ.-пед. школі. Від січня 1923 — викладач і гол. кер. військ. адміністрації, від січня 1924 — в. о. нач. навч. від­ділу Обʼ­єд­наної Київ. школи командирів. Опублікував кілька статей у ж. «Воен­ное знание». Залишаючись на військ. службі, читав лекції у Київ. торг.-пром. технікумі (1922–25), ІНО та Ін­ституті нар. господарства (від 1923). У вересні 1926 демобілізов., при­знач. військ. кер., від 1928 — викладач держ. права СРСР та закордон. держ. права Київ. ін­ституту нар. господарства (КІНГ). Одним із перших серед київ. викл.-право­знавців пере­йшов на марксист. позиції і почав роз­робляти засади рад. права, зокрема опублікував праці «Марксові та Енгельсові по­гляди на федерацію» («Записки Київського ін­ституту народної освіти», т. 3), «До проекту нової Кон­ституції УСРР» («Наукові записки КІНГ», вип. 9; обидві — 1928), «Стан викла­да­н­ня державного права у КІНГ» (там само, 1929, вип. 10). Був також позаштат. спів­роб. правн. комісії Каф. марксизму-ленінізму (від грудня 1926), Комісії для ви­учува­н­ня рад. права (від жовтня 1928) ВУАН, Комісії по ви­вчен­ню права і держ. устрою сх. країн при Київ. філії Всеукр. наук. асоціації сходо­знавства (від 1927). У листопаді 1929–січні 1930 пере­бував під арештом за звинуваче­н­ням у контр­рев. діяльності, доки справа не була припинена з огляду на позитивні характеристики К., на­дані впливовими членами більшов. партії. Острах подальших ре­пресій і ліквідація КІНГ спонукали К. пере­їхати до Москви, де він від жовтня 1930 викладав військ. дисципліни у 1-му Моск. університеті. У січні 1931 заарешт. і 20 травня засудж. у справі «Весна» до висла­н­ня з пере­бува­н­ням у виправно-труд. таборах строком на 5 р. Після до­строк. (1 липня 1934) звільне­н­ня оселився у Новосибірську. Учителював, після закін. Новосибір. пед. ін­ституту в Новосибір. мед. ін­ституті 1945–53 очолював каф. іноз. мов (1948 з К. знято судимість). За­ймався літ. діяльністю, зокрема намагався спростувати аналогії між ним і персонажем творів М. Булгакова. Залишив рукописні мемуари «Моя жизнь. Роман без вранья» (зберігаються нині у Літ.-мемор. музеї М. Булгакова в Києві) і нарис про творчість М. Булгакова «Горе от таланта» (1967). Реабіліт. 1989.