Каторга

КА́ТОРГА (від грец. κάτεργον — гребне судно) — покара­н­ня у ви­гляді засудже­н­ня до примусової фізично важкої праці на користь держави. Каторжні роботи (у сучас. ро­зумін­ні) практикували ще у Стародав. світі, зокрема у Рим. імперії під час спорудже­н­ня водогонів, однак викори­ста­н­ня для по­значе­н­ня такої практики терміна «К.» набуло певного пошире­н­ня в більш пізні часи, а по-справжньому стало унормованим лише в Рос. імперії. У законодавстві СРСР, окрім неопубл. указу президії ВР СРСР від 19 квітня 1943, це поня­т­тя не вживали, тому ви­значе­н­ня практики викори­ста­н­ня в СРСР примус. праці засуджених як К. не коректне у юрид., однак цілком прийнятне в істор. сенсі (у юрид. значен­ні можна говорити лише про масове викори­ста­н­ня тоталітар. державою примус. праці засуджених і адміністративно ре­пресованих). Греки називали К. велике гребне судно з 3-ма рядами весел, у більш пізній час такі судна іменували також галерами. У значен­ні покара­н­ня термін «К.» уперше викори­стали у пізні середні віки, коли у багатьох країнах за­стосовували працю полонених на військ. суднах-галерах. Людей, які поверталися на батьківщину з неволі, де були веслярами на галерах (К.), досить часто називали «каторжними». Таке найменува­н­ня поширилося серед донських козаків, зрідка його вживали й запорожці. У 16–17 ст. у Франції й Англії засуджені до примус. робіт на користь держави виконували найважчу роботу в портах і копальнях, однак її не називали К. У 17–19 ст. у Франції засудже­н­ня до таких робіт почали по­єд­нувати із засланням до спец. колоній, зокрема стосовно учасників Париз. комуни 1871. У Великій Британії в 19 ст. до тяжких робіт і засла­н­ня засуджено учасників чартист. руху, в 20 ст. — Дублін. пов­ста­н­ня 1916. У Росії з освоє­н­ням Сибіру (17 ст.) покара­н­ня у формі ви­гна­н­ня почали замінювати засла­н­ням на колонізацію нових земель (згідно з «Уложением» 1648 таке покара­н­ня отримала значна кількість категорій засуджених). Збереглася також записка 1688 А. Вініуса, адресована Посол. приказу, із пропозицією за­стосовувати робочу силу засуджених до увʼязне­н­ня для греблі на кораблях. Практикували кілька видів примус. робіт: служба для покараних, приписка до посадських тяглих людей, засла­н­ня на ріллю та засла­н­ня для добува­н­ня соболів. За такими засудженими на­глядали, але працювали вони здебільшого «вільно». Так тривало до за­провадже­н­ня засла­н­ня з обовʼязк. під­невіл. працею. 1691 Петро І своїм указом замінив смертну кару за деякі злочини на засла­н­ня до важких робіт. Саме за його правлі­н­ня під­невільна праця засуджених отримала в Росії назву «К.». Уперше цей термін вжито в указі від 24 листопада 1699 до посадських людей із м. Веньов (нині Тульс. обл., РФ), засудж. за крадіжку казен. грошей. Від 1703 сферу за­стосува­н­ня праці засуджених роз­ширено, деяких засланих (каторжан) із Азова пере­ведено до С.-Петербурга для робіт з облаштува­н­ня міста і порту, ін. направлено на спорудже­н­ня ка­налів, доріг і копалень Уралу та Сибіру. Військ. статут 1716 перед­бачав К. довічну та строкову як засіб покара­н­ня військовослужбовців. Строкові роботи виконували у фортецях і робітн. будинках (жінки — у ткац. будинках). Тривалий час у системі покарань Рос. імперії каторжні роботи не мали ви­значеного юрид. статусу. Їх за­стосовували як додатк. покара­н­ня або замін­ник ін. покарань. Після ви­да­н­ня імператрицею Єлизаветою Петрівною від­повід. указів 1753–54 довічне засла­н­ня і без­перервна примус. або каторжна праця (замість смерт. вироку) посіли першість серед ін. видів покарань. За правлі­н­ня імператриці Катерини ІІ поряд із засла­н­ням до каторж. робіт за­стосовували засла­н­ня без каторж. робіт, однак чіткого унормува­н­ня цих видів покарань не існувало. 1765 дворяни отримали право від­правляти на К. кріпосних селян. Певного упорядкува­н­ня каторжні роботи набули за правлі­н­ня імператора Павла І. У його указі від 13 листопада 1797 йшлося про 3 категорії каторж. робіт: у копальнях (м. Нерчинськ, Єкатеринбург), на сукон. ф-ці (Іркутськ; усі — Росія), у фортецях. 1806 ревізійна комісія сенатора І. Селіфонтова виявила грубі поруше­н­ня в організації заслань і каторж. робіт у Сибіру, що стало приводом для роз­межува­н­ня заслань і К. 1822 імператор Олександр І під­писав «Устав о ссыльных», у якому каторжні роботи ви­значено як більш тяжке покара­н­ня, ніж засла­н­ня та поселе­н­ня, і поділено на довічні та строкові (до 20-ти р.). Після від­бу­т­тя К. засуджений пере­ходив до роз­ряду поселенців. «Уложение» 1845 та закон від 15 серпня 1845 містили ви­значе­н­ня К. як міри покара­н­ня, на­ступної після смерт. кари. Каторжні роботи диференціювали за строками та рівнем тяжкості (копальні, фортечні, заводські), проте на практиці засуджені до певного виду каторж. робіт, за їхньої від­сутності, від­бували покара­н­ня у сибір. вʼязницях для каторжан. Водночас практикували «засудже­н­ня» кріпаків до каторж. робіт з метою по­стача­н­ня різним держ. ві­домствам дешевої робочої сили. Після ліквідації кріпацтва заг. кількість каторжан істотно зменшилася. 1864 припинено направле­н­ня їх на фортечні роботи, що зумовлено скороче­н­ням такого виду робіт і ви­зна­н­ням чиновниками військ. ві­домства роботи каторжан низько­продуктивною. Водночас значно зменшилися мас­штаби викори­ста­н­ня праці каторжан на копальнях у звʼязку із закри­т­тям нерчин. робіт і негатив. досві­дом карій. копалень. 18 квітня 1869 ви­дано закон, що скасував систему «Уложений». Від­тоді до Сибіру направляли лише каторжан із Сибіру та заурал. частини Перм. і Оренбур. губерній Росії. Засуджені до К. в ін. регіонах імперії від­бували покара­н­ня в каторж. вʼязницях. Їхній устрій мало чим від­різнявся від устрою звич. вʼязниць, хоча режим утрима­н­ня був дещо суворішим, при цьому увʼязнені виконували різні за тяжкістю каторжні роботи. 11 грудня 1879 у Рос. імперії роз­почато черг. реорганізацію системи покарань, у ході якої, зокрема, скасовано поділ К. за видами робіт. Водночас семирівневий поділ за терміном покара­н­ня зберігався, засуджених до К. по­збавляли громадян. прав і власності, після закін. терміну покара­н­ня засудженого від­правляли на засла­н­ня. Працю каторжан використовували на імператор. заводах, буд-ві Сибір. та Амур. залізниць, на о-ві Сахалін тощо. На поч. 20 ст. у Рос. імперії діяло кілька каторж. вʼязниць: Шліс­сельбур., Нерчин., Олександрів. централи, Ілец., Тобол., Новоборисогліб., Новобілгород. (дві остан­ні — у Харків. губ.). У березні 1917 Держ. дума Росії ліквідувала К. Станом на січень–березень 1917 у місцях по­збавле­н­ня волі пере­бувало 155 тис. осіб, із них каторжан — 36 тис. Тимчас. уряд обрав курс на лібералізацію ре­пресив. системи, зокрема ліквідував таку міру покара­н­ня, як засла­н­ня на поселе­н­ня. Навесні 1917 у 700 місцях по­збавле­н­ня волі залишилося 40 тис. осіб. Центр. орган пенітенціар. системи отримав назву Гол. упр. місцями увʼязне­н­ня. 1918, не­вдовзі після більшов. пере­вороту, Нар. комісаріат юстиції РСФРР роз­пустив це упр. і за­провадив замість нього Центр. карал. від­діл. Місця по­збавле­н­ня волі почали називати пере­важно таборами. Офіційно їх поділяли на табори особл. при­значе­н­ня, концентрац. табори заг. типу, вироб. табори, табори для військовополонених, табори-роз­подільники. Табори особл. при­значе­н­ня під­порядк. ВЧК, решту — НКВС РСФРР. Керувало таборами Гол. упр. примус. робіт. Сформульовано два принципово нових положе­н­ня карал. політики: комуніст. пере­вихова­н­ня увʼязнених і забезпече­н­ня самоокупності місць по­збавле­н­ня волі. 1922 роз­почато реформу, спрямов. на докорін­ну реорганізацію упр. місцями по­збавле­н­ня волі, які на той час пере­живали гостру кризу. Заклади, під­порядк. НКВС і Наркомату юстиції, обʼ­єд­нано в одну структуру — Гол. упр. місць увʼязне­н­ня. За ДПУ збережено під­ві­домчі йому місця увʼязне­н­ня (вʼязниці, політізолятори, упр. таборів на Пів­ночі). 1923–29 систему пенітенціар. закладів СРСР роз­ширено. Разом з тим ліквідовано табори примус. робіт, започатковано децентралізацію упр. місцями увʼязне­н­ня, за­проваджено нові схеми примусу до праці, не повʼязані з по­збавле­н­ням волі. До кін. 1920-х рр. керівництво СРСР не роз­глядало увʼязнених як масову дешеву робочу силу. Лише влітку 1929, коли в ході реалізації першої пʼятирічки у країні став від­чутним дефіцит труд. ресурсів, уряд СРСР ухвалив ріше­н­ня про роз­виток системи Гол. упр. таборів (див. ГУЛАГ), орієнтов. на викори­ста­н­ня праці увʼязнених. Згідно з цим ріше­н­ням засудж. на 3 і більше років пере­водили з під­порядкува­н­ня НКВС союз. респ. до таборів, організов. ОГПУ СРСР. До складу ГУЛАГу входили виправно-труд. табори, виправно-труд. колонії, спецпоселе­н­ня, що складалися з ре­пресов., засланих селян і їхніх родин. Вʼязнів ГУЛАГу активно залучали до спорудже­н­ня обʼєктів екон. і військ.-політ. значе­н­ня: Біломоро-Балт. ка­налу (1932 — 110 тис. осіб), Байкало-Амур. магістралі та ін. У серед. 1930-х рр. для створе­н­ня системи гідротех. вузлів побл. Москви у Білбатлазі, Бамлазі, Дмитровлазі зосереджено половину всіх вʼязнів-табірників СРСР — 220 тис. осіб. На поч. 1935 у таборах, вʼязницях, колоніях утримували понад 1 млн увʼязнених, на спецпоселен­ні — 2 млн осіб. Перед 2-ю світ. війною заг. чисельність вʼязнів таборів пере­вищувала 2 млн, спецпоселенців — 1 млн осіб. З поч. війни істотно зменшилася чисельність спецпоселенців. Це спричинено тим, що було законсервовано гідробуд., автодорожні проекти, а самих спецпоселенців до­строково звільнено й пере­дано (тільки 1941 — 420 тис. осіб) до рад. армії; а також різким погірше­н­ням забезпече­н­ня поселенців продуктами харчува­н­ня, що зумовило зро­ста­н­ня їхньої смертності (1942 померло 350 тис. осіб). 1943 як міру покара­н­ня введено каторжні роботи строком від 15-ти до 20-ти р. Від­повід­но до указу президії ВР СРСР від 19 квітня 1943 «О мерах наказания измен­никам Родины и предателям и о введении для этих лиц, как меры наказания, каторжных работ» НКВС СРСР організував каторжні від­діл. у Воркутин. і Пн.-Сх. таборах. У них встановлено спец. режим із продовженим робочим днем. Вʼязнів змушували працювати на важких під­зем. роботах у вугіл. шахтах, а також на роботах, повʼязаних із добува­н­ням золота й олова. 1944 кількість місць по­збавле­н­ня волі та чисельність увʼязнених істотно зросли внаслідок створе­н­ня таборів для військовополонених та інтернованих. 1946 у цих таборах утримували 2,5 млн осіб, у т. зв. робітн. баталь­йонах — 600 тис. репатріантів і 150 тис. інтернованих, у пере­вірочно-фільтрувал. таборах — 350 тис. осіб. У повоєн­ні роки екс­пансія табірно-вироб. комплексу та ступ. його впливу на економіку країни сягнули свого піку. 1945 від­новлено будівництво Байкало-Амур. магістралі, 1947 роз­почато спорудже­н­ня широт. поляр. магістралі в р-ні Обської губи (нові порти на Пів­ночі, траса Салехард–Ігарка) тощо. Зі смертю Й. Сталіна призупинено реалізацію низки проектів пром. і транс­порт. будівництва. У січні–липні 1953 за амністією звільнено 1,2 млн осіб, заг. чисельність увʼязнених скоротилася до 1,3 млн. Після низки реформувань і пере­йменувань (1954, 1956, 1959) ГУЛАГ 1960 остаточно ліквідовано.

Завантажити статтю