КА́ЧУР Ілько (25. 07. 1903, с. Нове Давидкове, нині Мукачів. р-ну Закарп. обл. — 20. 07. 1975, м. Кошиці, нині Словач­чина) — церковний і громадський діяч. Закін. гімназію у Мукачевому (1929), ви­вчав теологію у м. Оломоуц (нині Чехія, 1933). Був священиком на Пряшівщині у с. Вишній Мирошів (1933–50), де заснував кредитне та харч. товариства і горожан. школу, в якій разом із дружиною учителював. 1945 вступив до комуніст. партії. 1945–46 — секр. Окруж. нац. комітету в Свиднику; водночас 1945–52 — чл. президії Кра­йового комітету Нац. фронту в Пряшеві. Організатор руху за поверне­н­ня греко-католиків до православʼя. Актив. учасник т. зв. православ. собору в Пряшеві 1950, на якому ліквідовано Ужгород. церк. унію (обʼ­єд­на­н­ня православ. Церкви Закарпа­т­тя із катол. Церквою). У тому ж році обраний завідувач кафедри церк. історії та археології Православ. богослов. факультету в Пряшеві, де 1954 за працю «Unia a jej vývin na Zakarpatskej Ukrajine» отримав наук. ступ. д-ра теології. Також працював у ново­створ. православ. єпархії в Михалівцях та був кошиц. архідеканом; 1950–54 — чл. президій Кра­йового комітету захисників миру в Кошицях і Словац. комітету захисників миру в Братиславі. Вважав комуніст. лад запорукою миру та свободи релігії. Автор статей з історії Церкви та церк. ідеології.