КО́ЦКА Андрій Андрі­йович (23. 05. 1911, Ужгород — 03. 11. 1987, там само) — живописець, графік. Народний художник УРСР (1982). Член Спілки художників України (1946). В Ужгороді закінчив учительську семінарію (1931), на­вчався у Публічній школі малюва­н­ня (1931; викладач Й. Бокшай, А. Ер­делі), Римській академії мистецтв (1940–42; викладач Ф. Фер­рац­ці) та Академії св. Лу­ки. Учителював 1931–44 у початкових школах Під­карпатської Русі. Від 1946 — засновник і директор Будинку народної творчості Закарпатської України; 1948–50 — викладач Ужгородського училища прикладного мистецтва. Учасник міських, обласних, всеукраїнських, зарубіжних художніх ви­ставок від 1933. Персональні — в Уж­городі (1933, 1935, 1981), Києві (1981), Москві (1983), Требішуві (1984), Пряшеві (1985; обидва — Словач­чина), Будапешті (1986). Створював ліричні натюрморти, багатофігурні жанрові і монументально-декоративні композиції з життя верховинців, особливу увагу при­діляючи жіночій та дитячій тематиці. К. продовжив класичну традицію єв­ропейського постім­пресіонізму кінця 19 столі­т­тя, що сформувався під впливом ідеалістичних гасел неокантіанства про «по­двій­ну» реальність. У кон­цепції К. пріоритетність чистоти Все­світу, Людини, Космосу роз­винулася під впливом першоджерел язичництва як різновиду платонізму. Центральні герої творчості К. — верховинці, потрактовані як неотип первісних лю­дей. Еволюціонував до узагаль­неного ро­зумі­н­ня образу та декоративного колірного викладу. Роль ідеальної героїні виконує звичайна жін­ка-трудівниця. Постім­пресіоністський синтетизм К. побудовано на амбі­валентності архаїчної уяви художника про універсальну модель світу. Ідеальне буття роз­глядав одночас­но і як частину під­порядкованої та ідеалізованої спільноти, і як ізоморфний Космос загалом. Пошук ідеальної форми мистецтва у творчо­сті К. призвів до синтезу канонічних стан­дартів європейської культури з природною силою українського народного мистецтва. 1988 в Ужгороді створено Коцки А. Меморіальний будинок-музей. Окремі полотна зберігаються у музеях України, Словач­чини, Че­хії, Італії, Угорщини, а також Державній Третьяковській галереї (Москва).

О. Г. Мʼясищева