Іноземна мова

ІНОЗЕ́МНА МО́ВА  — чужоземна мова, яку людина сві­домо ви­вчає для можливої комунікації з іноземцями, а також долуче­н­ня до світової літератури. Поня­т­тя «І. м.» вживають як протилежне до «рідна, материн. мова». Здавна у су­спільстві шанували людей, які знали багато мов, — поліглотів. Зна­н­ня мов залишається одним із гол. критеріїв оцінки освіченості людини. В Україні популярними для ви­вче­н­ня були різні мови. Так, у давні часи пере­вагу надавали мертвим мовам, зокрема давньогрец., латині, згодом — польській. Від 18 ст. популярною стала франц., згодом — нім., у серед. 20 ст. — англ. мови. В остан­ні десятилі­т­тя особливо активно ви­вчають китайську. Таку «моду» на окремі мови можна пояснити заг. ситуацією у світі, коли певна держава за­ймає провід­ні позиції у політ. та екон. сферах. Багаті родини раніше (і нині) за­прошували для своїх дітей вихователів, які вільно володіли І. м., або взагалі іноземців. У рад. час люди мало ви­їжджали за кордон, фактично не мали до­ступу до іншомов. інформації, тому потреба у ви­вчен­ні І. м. була мінімальною. Як обовʼязковий шкіл. предмет одну І. м. ви­вчав кожен школяр, але через від­сутність мовної практики та сфери за­стосува­н­ня, вона, за­звичай, так і залишалася пасив. багажем знань. Нині зʼявилася можливість на­вчатися, працювати й від­почивати за кордоном, тому молодь більше приділяє уваги ви­вчен­ню однієї або навіть одночасно кількох І. м.

Іноземна мова в школі — загальноосвітній предмет, який викладають у середніх на­вчальних закладах. Його офіц. викла­да­н­ня в Росії започатковано у 60-х рр. 19 ст. 1864 після реформи освіти в школі роз­почалося активне впровадже­н­ня сусп. навч. і вихова­н­ня під­ростаючого поколі­н­ня, іноз. мова при цьому набула статусу офіц. обовʼязкового навч. предмета. У цей період виникають перші методики навч., що замінили методи, які використовували гувернантки; ви­дано перші під­ручники. Ще більшого значе­н­ня іноз. мова набула у 80-х рр. 19 ст. після ухвале­н­ня Статуту г-зій і прогімназій із 7-річ. терміном навч. (1884). Від­повід­но до нього у класич. гімназії, крім лат. або грец. мови, як правило, з 1-го кл. викладали франц. або нім. мову (на цей предмет від­водилося 19 год.). У реал. гімназії одночасно ви­вчали нім. (24 год.) і франц. (22 год.) мови. Осн. видами роботи учнів на заня­т­тях були чита­н­ня і пере­клад текс­тів, а також пере­клад окремих речень із рідної мови іноземною. Такий під­хід до навч. не давав змоги активно використовувати іноз. мову. Серед про­блем, над якими працювали вчені, — пріоритети цілей навч., спів­від­ноше­н­ня усного і писем. мовле­н­ня, місце і роль рідної мови у ви­вчен­ні іноземної, методи навч., особливості навч. плану (кількість год., від­ведених на ви­вче­н­ня іноз. мови, і класи, в яких здійснюється навч.). Ці пита­н­ня були пріоритет. упродовж усієї історії вітчизн. теорії, методики і практики навч. іноз. мов. По­станова РМ СРСР «Про поліпше­н­ня ви­вче­н­ня іноземних мов» (1961) закріпила курс на практ. оволоді­н­ня іноз. мовою та ініціювала значні зміни в усій системі їхнього ви­вче­н­ня. На­прикінці 20 — на поч. 21 ст. зарубіжні і вітчизн. методисти почали активно трактувати комунікатив. під­хід у навч. іноз. мов як пріоритетний. Це зумовлено політ. і соц.-екон. змінами, що від­булися у світі. Нині іноз. мови набувають статусу важливого засобу між­культур. спілкува­н­ня. Саме таке ставле­н­ня до іноз. мов і таке ро­зумі­н­ня осн. їхніх функцій зумовлюють зміну окремих усталених по­глядів на цілі, зміст і засоби на­вча­н­ня. На­прикінці 20 ст. ви­дано перші вітчизн. шкіл. під­ручники. Автор. колективи, очолювані В. Плахотником, Н. Скляренко (обоє — англ. мова), В. Редьком (іспан. мова), Н. Басай (нім. мова), О. Тимченко (франц. мова), акумулювавши новітні досягне­н­ня в дидактиці, методиці, психології, лінгвістиці та ін. споріднених із ними науках, забезпечили середню школу новими засобами на­вча­н­ня. Згодом шкіл. практика збагатилася під­ручниками ін. авторів (Л. Биркун, А. Несвіт, О. Карпʼюк, Н. Чумак, Т. Сірик). Реформува­н­ня освіт. галузі України на поч. 21 ст. зумовило появу нових освіт. стандартів, навч. планів і про­грам. Від­повід­но до цих змін іноз. мову як заг.-осв. предмет у школі почали викладати з 2-го кл. Крім того, кожній школі на­дано можливість із 5-го кл. вводити ви­вче­н­ня другої іноз. мови. В Україні існує досвід функціонува­н­ня спеціаліз. шкіл із навч. іноз. мов, де учні опановують їх упродовж усього курсу навч. в школі. У серед. школах України найпоширенішими є англ., нім., франц., іспан. мови, в деяких ви­вчають італ., китай., япон., араб., перську, корей., вʼєтнам., польс., угор., фінську, норвез. та ін. Осн. засобами навч. є під­ручники, навч.-метод. комплекти, посібники, під­готовлені вітчизн. автор. колективами. В остан­ні роки особливого значе­н­ня набули електрон­ні навч.-метод. комплекти. Використовують також навч. літературу зарубіж. видавництв. Упродовж багатьох десятиліть іноз. мова як заг.-осв. предмет входить до змісту навч. у ВНЗах України. У 80-х рр. 20 ст. започатковано її ви­вче­н­ня на профес. рівні. Нині існують спец. ВНЗи та факультети університетів, які здійснюють під­готовку фахівців з інозем. мов.

Завантажити статтю