Інтарсія

ІНТА́РСІЯ (від італ. іntаrsio — викла­данка) — різновид художнього обробле­н­ня дерева, техніка щільного викла­да­н­ня на поверх­ні виробу (настін­ні хрести, плакетки, шкатулки, меблі) з кольорових пластинок деревини (шпону), іноді з додава­н­ням кістки, перламутру тощо. У техніці І. можна створити декор. геом. й рослин­ні композиції, натюрморти, краєвиди, порт­рети. І. ві­дома вже в стародав. світі, в колі серед­земномор. культури, на Близькому Сх., в Єгипті. Звідти в 13 ст. поширилася в Європі, насамперед в Італії (декор із геом. мотивів), згодом в Іспанії. Роз­квіт на­став у період Від­родже­н­ня внаслідок масового виготовле­н­ня тонких деревʼяних пластинок на водяних пилорамах (поч. 16 ст., зокрема у м. Реґенсбурґ, Німеч­чина). У період бароко І. роз­по­всюдилася у Франції, Великій Британії та Нідерландах. 1667 у Парижі засн. Королів. мануфактуру, де працював А.-Ш. Буль із синами. Він замінив на меблях рельєфно різьблений орнамент удосконаленим видом І. — маркетрі, яка у 18–19 ст. поширилася у багатьох країнах Європи. В Україні І. за­проваджена цеховими майстрами меблів від 16 ст. (скриня, скриня-стіл, Галичина, МЕХП); трапляється на меблях та деревʼяній галантереї (18–19 ст.) київ., полтав. і черніг. осередків. У 1950–70-х рр. техніки І. на­вчали у Львів. ін­ституті прикладного та декоративного мистецтва, Косів. училищі приклад. мистецтва. У 1960–80-х рр. декор. плакетки й меблі з І. виготовляли на Берегів. деревооб­роб. ф-ці (Закарп. обл.), Івано-Фр. і Львів. худож.-вироб. комбінатах, вироб. обʼ­єдн. «Дрогобичдерев», «Львівдерев» та «Черкасимеблі». Широко до І. вдавалися самодіял. майстри. На­прикінці 20 ст. інтерес до цієї техніки послабився. Див. також Аплікація.

Завантажити статтю