Іларіон (Прохоров)

ІЛАРІО́Н (Прохоров Микола Іванович; 09. 03. 1889, с. Хутір-Михайлівський Глухів. пов. Черніг. губ., нині м. Дружба Ямпіл. р-ну Сум. обл. — 27. 01. 1973, м. Білопі­л­ля Сум. обл., похов. у Сумах) — церковний діяч РПЦ. Закін. Курську духовну семінарію (1910), навч. у Моск. комерц. ін­ституті (1912–14). У червні 1915 рукопоклад. у сан диякона, згодом — ієрея. Служив у с. Вощинине Курської єпархії (нині Глухів. р-ну Сум. обл.), від 1918 — настоятель Преображен. храму Білопі­л­ля. 23 квітня 1938 заарешт., засудж. до 5 р. таборів, покара­н­ня від­бував у м. Комсомольськ-на-Амурі (Хабаров. край, РФ). Від 1944 — настоятель собору Різдва Пресвятої Богородиці у Білопіл­лі. 28 вересня 1945 у Києво-Печер. Свято-Успен. лаврі прийняв чернечий постриг, а 30 вересня митрополитом Київським і Галицьким Іоаном (Соколовим) хіротонізов. на єпис­копа Сумського та Охтирського. Від 1951 — єпис­коп Кірово­градський і Миколаївський, від 1953 — Уфимський і Стерлітамацький, 1957 во­звед. у сан архі­єпис­копа. Від 1958 керував Іванов., від 1963 — Уфим., від 1967 — Ростов., 1969–70 — Пензен. (усі — РФ) єпархіями. Нагородж. правом носі­н­ня хреста на клобуці (1963).

Завантажити статтю