Іларіон (Прохоров)

Визначення і загальна характеристика

ІЛАРІО́Н (Прохоров Микола Іванович; 09. 03. 1889, с. Хутір-Михайлівський Глухів. пов. Черніг. губ., нині м. Дружба Ямпіл. р-ну Сум. обл. — 27. 01. 1973, м. Білопілля Сум. обл., похов. у Сумах) — церковний діяч РПЦ. Закін. Курську духовну семінарію (1910), навч. у Моск. комерц. інституті (1912–14). У червні 1915 рукопоклад. у сан диякона, згодом — ієрея. Служив у с. Вощинине Курської єпархії (нині Глухів. р-ну Сум. обл.), від 1918 — настоятель Преображен. храму Білопілля. 23 квітня 1938 заарешт., засудж. до 5 р. таборів, покарання відбував у м. Комсомольськ-на-Амурі (Хабаров. край, РФ). Від 1944 — настоятель собору Різдва Пресвятої Богородиці у Білопіллі. 28 вересня 1945 у Києво-Печер. Свято-Успен. лаврі прийняв чернечий постриг, а 30 вересня митрополитом Київським і Галицьким Іоаном (Соколовим) хіротонізов. на єпископа Сумського та Охтирського. Від 1951 — єпископ Кіровоградський і Миколаївський, від 1953 — Уфимський і Стерлітамацький, 1957 возвед. у сан архієпископа. Від 1958 керував Іванов., від 1963 — Уфим., від 1967 — Ростов., 1969–70 — Пензен. (усі — РФ) єпархіями. Нагородж. правом носіння хреста на клобуці (1963).

Завантажити статтю