Замовляння

ЗАМОВЛЯ́ННЯ — архаїчний пласт народної творчості, у парадигмі якої є словесною формулою з чудодійною силою. Пов’язані з уявленнями про магічну силу і дію слова на стихійні, ворожі людям явища природи; первісно як словесні пояснення їх поєднували з мисливськими, землеробськими обрядами. Згодом магічного значення набула сама словесна формула. Призначення З. — відвернути небажане (нелюба, хворобу тощо) або ж накликати бажане (привернути хлопця чи дівчину, забезпечити достаток, урожай та ін.). У З. виробилися своєрідні формули (зберігають у відносно стійкому вигляді найдавніший художній досвід народів), образна система, поетика й ритміка. Їх використовували давні ассирійці, єгиптяни, греки, слов’яни. Близькі за формою (у вигляді римованих чи алітерованих віршів) до З. клятви, уведені у договори русичів із греками, збереглися від 11 ст. Із прийняттям Руссю християнства на старовинні поганські З. через Візантію, пд. слов’ян вплинули християнські молитви. У релігійних культах З. існують у формі молитов і проклять. У давньоруських пам’ятках вони наявні у судових документах 16–17 ст. У росіян зафіксовано й інші назви З.: «наговоры», «шептания», «слова», «заклинания» (використовують залежно від конкретної магічної функції); в українців — також «заклинання», «заговори». Упродовж століть вони були частиною язичницького світогляду та життєвого укладу. Їх використовували переважно вночі чи на світанку — до сходу сонця.

Розрізняють замовляння-звертання, замовляння-моління, замовляння-описи ритуальних дій (епічні замовляння). Порівняльне вивчення найбільш типових З. уможливлює виокремлення загальних особливостей первісних форм словесного мистецтва. Виявлено спільні мотиви З. у пд. і сх. слов’ян, румунів та ін. У З., пов’язаних із народною медициною, — мотив відсилання хвороби у глухі, пустельні місця. О. Веселовський, В. Мансікка прагнули знайти спільне джерело в апокрифічних писаннях, де диявола висилають іn loca silvestra («у лісові місця»), а місце заслання — Сіонська гора. Проте ті дані, на основі яких базується подібне пояснення, можуть бути витлумачені як апокрифічна деривація до більш давньої основи — вірувань та магічних дій первісних народів, що вказують на те, що у З. йшлося про буквальне відправлення тим чи іншим способом хвороби в дике місце («де сонце не світить»). Французький історик первісної культури та релігії Ж. Ревілль описав ритуали дикунів-австралійців, під час яких вони цілим поселенням з шумом і криками виганяли із жителів злих духів — «винуватців хвороби». У багатьох європейських народів, зокрема у слов’ян та румунів, подібні звичаї практикували під час «нічних посиденьок» біля домовини. У З. слов’янських народів вирізняють й інші загальні місця: мотив «рогу булатного», що може «виганяти» хвороби; постійна присутність таких символів чистоти, як сонце й роса (на що звернув увагу відомий славіст А. Яцимірський); для З. проти захворювань очей найбільш характерним є мотив «вимітання хвороби віником».

Численні східнослов’янські З. найрізноманітніших категорій побудовано за формулою quomodo («як трава ця засихає, так щоб і у раба божого серце завмирало...»). З. складено і за формулою quomodonon: «як ні від вугілля, ні від каменю не відростає пагін і не розквітають квіти, так би і у мене, раба божого, не виросли би на цім тілі чиряки, ні вереди...». У виробничих З., які практикували при землеробських роботах, у сх. слов’ян є загальний мотив звертання господаря за допомогою до зірок; в українців і румунів (у любовних З.) відправлення до любого — відповідно «огненного бугала» і «val de foc» — вогника. Аналогії загального характеру (напр., відсилання хвороби у пустельні місця чи мотив числа, що зменшується) можуть бути зумовлені функціонально-типологічною єдністю формул З., архаїчними формами мислення. В українського, рос., білорус., болгар., польського та ін. народів наявна схожість і загального місця в системі зображувальних засобів, зокрема у конкретних аспектах загальновідомих мотивів: пряме триразове звертання до хвороби, наявність магічних образів з однаковими кольоровими нюансами (чорна, сіра, біла корова, віник, чорний ворон); «закріпки» чи описання результатів магічної процедури (переважно порівняння: «як роса на траві», «як сонце ясне», «як піна на воді»); спільність і ступінчасте звуження стильових прийомів (анафора, внутрішнє зчеплення образів). У багатьох варіантах постійне вживання формули неможливості, заперечного паралелізму у схожих контекстах. Українські народні З. записували й досліджували М. Комаров, М. Сумцов, О. Малинка, Я. Новицький, В. Милорадович, В. Шухевич та ін. Один із найповніших — «Сборник малороссийских заклинаний» П. Єфименка (Москва, 1874). У літературних творах З. використовували Г. Квітка-Основ’яненко, М. Петрушевич, М. Коцюбинський, О. Кобилянська та ін.

Завантажити статтю