ЗАРЕ́ЦЬКИЙ Іван Антонович (серпень 1857, містечко Лютенька, нині село Гадяц. р-ну Полтав. обл. — 14. 08. 1936, ст. Кувандик Оренбур. обл., РФ) — археолог, етно­граф. Член Моск. товариства любителів природо­знавства, антропології та етно­графії (1887), Моск. археол. товариства (1890). Отримав домашню освіту. Працював у природн.-істор. музеї (один із фундаторів) Полтав. губерн. земства (1892–1902, 1910–12); водночас 1894–99 — організатор і зав. Опішнян. гончар. майстерні (нині Зіньків. р-н Полтав. обл.); 1902–06 — спів­роб. етногр. від­ділу музею Олександра ІІІ в С.-Петербурзі. Організував 1903 у Полтаві концерт лірників і бандуристів, на якому був присутній М. Лисенко. Від 1912 — у Воронежі (Росія); від 1915 — у м. Оренбург: 1928–36 — зав. археол. від­ділу крає­знав. музею. Ви­вчав нар. художні промисли Полтав., Харків., Курс. губ. і Зх. Казах­стану. 1872–85 здійснив археол. роз­відки на Полтавщині (по р. Коломак, Мерла, Ворскла). 1889–91 досліджував пізньосередньовічні під­земе­л­ля Полтави. Брав участь у геол. екс­педиції О. Гурова на Полтавщині; в екс­педиції В. Докучаєва по­зна­йомився з В. Вернадським, з яким від­тоді під­тримував дружні від­носини. Роз­копав 14 курганів доби бронзи та скіф. часу на Харківщині (1887–89), виявив Пере­щепинський скарб. Стара­н­нями З. при­дбано орнітол. колекцію Генерала Шульговського, із м. Лубни (нині Полтав. обл.) пере­везено музейну колекцію К. Скоржинської. Під­готував до друку серію альбомів «Украинское народное творчество» (ви­дані 1912–13 у Москві та С.-Петербурзі). Праця З. «Про значе­н­ня української літератури для народу і про українську мову» отримала блискучу рец. у ж. «Киевская старина» та на 8-му археол. зʼ­їзді. Із сином Федором від­крив поклади вогнетривкої глини і каоліну. Помер під час археол. роз­копок. Архів З. пере­везено 1993 з Оренбурга у Полтав. крає­знавчий музей.