Кошиць Олександр Антонович

КО́ШИЦЬ Олександр Антонович (12. 09. 1875, с. Ромашки Канів. пов. Київ. губ., нині Миронів. р-ну Київ. обл. — 21. 09. 1944, м. Він­ніпеґ, провінція Манітоба, Канада) — хоровий диригент, композитор, етно­граф, педагог, музично-громадський діяч. Чоловік Т. Кошиць, двоюрід. брат П. Кошиця. З родини священиків. Почес. д-р філософії УВУ у Празі (1937). Закін. Богуслав. духовне училище (нині Київ. обл., 1890), Київ. духовну семінарію (1896) та академію зі ступ. канд. богословʼя (1901), навч. у Муз. школі М. Лисенка (Київ, 1910; кл. теорії музики та композиції Г. Любомирського). 1912–16 — хор­мейстер Театру М. Садовського, 1916 — капель­мейстер опери, водночас 1913–19 — керівник хор. класу Консерваторії (усі — Київ). Семінаристом К. почав збирати пісні у с. Тарасівка (нині Звенигород. р-ну Черкас. обл.). Його багатоголосі записи (1894–96) схвалив М. Лисенко й опрацював для хору декілька мелодій. Як фахового етнолога К. було за­прошено записати фольклор військ. станиць Кубані. Упродовж 3-х літніх екс­педицій (1903–05) у 13-ти станицях К. зібрав бл. ти­­сячі пісень (пере­важно істор. та військ.). Збереглося декілька сотень рідкіс. пісень у записах К. За роз­шифровки 500 зразків, пред­ставлених на Кубан. кра­йовій ви­ставці 1910, нагоро­джений золотою меда­л­лю. Талант К.-хор­мейстера привернув увагу київ. музикантів, коли він очолював хор Київ. духов. академії (1898–1901). Стрімке під­несе­н­ня артистичності спі­ву, фаховий ви­шкіл малих пів­чих, з-поміж яких були солісти з феномен. голосами, а особливо ху­­дожня довершеність викона­н­ня, принесли славу колективові й диригенту. Над­звич. успіх хору дав змогу К. збагатити репертуар духов. музики 18–19 ст. тво­­рами улюбленого ним А. Веделя, до того часу заборонених Священ­ним Синодом. Досконале викона­н­ня найкращих духов. композицій минулих століть (Д. Бортнянського, М. Березовського, А. Веделя, П. Турчанінова, А. Рачинського), повʼяз. із давніми укр. інтонац. джерелами, мало важливе значе­н­ня не лише для під­вище­н­ня муз. культури тогочас. су­спільства, а й для мист. самоідентифікації май­­бут. творців нац. духов. музики. Особливе значе­н­ня для вдосконале­н­ня хор­мейстер. почер­ку К. мала праця зі Студент. хо­­ром Київ. університету (1908–18). Високі інтелектуал. запити студен­тів і прекрасні голоси дали мож­­ливість К. виконувати музику будь-якої складності. Крім ви-в­че­н­ня класич. зразків світ. літ-ри, йому пощастило зацікавити сту­дентів ідеєю під­тримки нац. мистецтва. Поміт. явищем у концертах обʼ­єд­наних хорів студентів Університету й Вищих жін. курсів (1913) стали про­грами: «Колядки й щедрівки» (від 1913), «Канти і псальми» (від 1915), «Веснянки» (від 1916), блискуче по­ставлені з елементами обряд. театралізації. Це стимулювало молодих укр. композиторів до аранжува­н­ня фольклору. Концерти хорів К. мали величез. успіх не лише в Україні, а й на гастролях у Москві, Воронежі, Кишиневі тощо. Від 1919 — керівник Укр. респ. капели (згодом Укр. нац. хор) у Києві. Потреба про­рвати рос. інформ. блокаду, гід­но пред­ставити укр. народ з його етніч. особливостями, історією, духов. культурою стимулювала уряд УНР від­рядити Укр. респ. капелу під керівництвом К. до країн Європи. Попри всі труднощі й пере­шкоди, під­готовлена К. за 2 місяці концертна про­грама виявилася максимально ре­пре­зентативною й художньо довер­шеною. Успіх Праз. премʼєри (11 травня 1919) і найвищі оцінки чес. муз. критики стали своєрід. прологом до тріумфал. кон­церт. ви­ступів у країнах Європи: Австрії, Швейцарії, Франції (усі — 1919), Бельгії, Нідерландах, Ве­­ликій Британії (усі — 1920), Ні­­меч­­чині, Польщі, Франції, Іспанії (усі — 1921), згодом — у Пн. Америці, Бразилії, Канаді, Мексиці, Уруґ­ваї, Арґентині, на Кубі (усі — 1922–26). Пере­буваючи в Італії, 1927 К. під­няв клопота­н­ня про повернен­ня в Україну, однак йому було від­мовлено. Згодом ви­їхав до Нью-Йорка. Ви­ступав із концер­тами збірних укр. хорів на важли­вих громад. акціях — День Украї­ни на фольк-фестивалі (1934), Шевченків. свято (1935), Світ. ви­ставка (1939), 1-й Кон­грес українців Америки (1940; усі — Нью-Йорк), концерт на честь 100-річчя М. Лисенка (Він­ніпеґ, 1942–43). У 1938 хор під керівництвом К. брав участь в озвучен­ні фільму «Маруся» (за пʼєсою «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці», реж. Л. Булгаков). Від 1941 вів кл. хор. диригува­н­ня і читав лекції з теорії та історії музики на літніх диригент.-вчител. курсах при Осередку культури й освіти у Він­ніпезі. У сфері композиції К. надавав пере­вагу хор. творам, зокрема аранжува­н­ням нар. пісень, де ретельно під­креслював самодо­статню природу фольклор. зразка. Згодом захопився пошуком мист. роз­витку муз. сенсу нар. пісні, по­глибленим роз­кри­т­тям образності чи колізій. Так було створ. десятки досконалих аранжувань пісень різних жанрів: колядок («Була вдовойка», «Три товариші»), кантів («Ангелу-храни­телю»), веснянок («Царівна»), героїч. епіки («Пісня про Байду»), лірики («Ой ходить сон», «Тихо, тихо Дунай воду несе»), характеристич. сценок («Вий­ди, Грицю, на вулицю», «Ой піду»), лірич. замальовок («На вулиці скрипка грає»), жартівл. пісень («Кулик чайку любив», «Щигликове весі­л­ля»). Ін. сфера творчості К. — духовна канонічна му­­зи­ка. Крім деяких начерків, записаних у Києві, осн. її масив створ. за кордоном: 5 літургій (1922, 1930, 1935 (2-а ред. — 1950), 1936, 1938), цикл Богородич. догматів, багато окремих композицій (бл. 100 назв). Літургії К. написано пере­важно для мішаного хору (крім остан­ньої, триголосої для чол. складу). Канонічна музика К. засн. на традиц. на­співах різних регіонів України, опрацьованих із глибоким осягне­н­ням принципів давньої монодії. Окремі ком­­пози­ції були виконані у Він­ніпез. православ. храмі, від кін. 1980-х рр. — у від­правах і концертах в Україні. Автор «Спогадів» (у 2-х ч., Він­ніпеґ, 1947–48; К., 1995), щоден­ника «3 піснею через світ» (Він­ніпеґ, 1952–74; К., 1998).

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю