ЕГОПСИХОЛО́ГІЯ (від его… і психологія) — один із напрямів психоаналізу, який досліджує про­блеми людського «Я». Виникла як реакція на ортодоксал. фройдизм. На від­міну від остан­нього, де осн. роль у структурі особистості від­водять «Ід» («Воно») — примітив. та інстинктив. аспектам, які повністю належать до несві­домого, пред­ставники Е. вирішальним вважають «Его» («Я»). При цьому його роз­глядають як від­носно автономне утворе­н­ня, котре забезпечує ідентичність особистості, має структурні характеристики та систему захис. механізмів. Психол. захист трактують як наслідок суперечностей у структурі «Я», а метою захис. процесу вважають узгодже­н­ня реал. змісту сві­домості з «Я-концепцією». З позицій Е. «Я» не тільки бореться зі спонука­н­нями «Воно», а й регулює взаємини особистості з середовищем за допомогою механізму орієнтації у ньому, побудови понять, а також керува­н­ня рухами. Спонука­н­ня «Воно» лише активізують до дії «Я» — процеси спри­йма­н­ня, мисле­н­ня, уваги, памʼяті тощо, не ви­значаючи характеру їхнього функціонува­н­ня. Джерелом енергії ви­ступають або вони самі, або ж має місце залуче­н­ня первіс. енергії спонукань для потреб «Я». Осн. напрямом роз­витку «Я» є соц. адаптація. Взаємодіючи з довкі­л­лям у процесі роз­витку, людина стає дедалі компетентнішою, спроможною при­ймати усві­домлені ріше­н­ня та роз­вʼязувати жит­тєві про­блеми. Серед пред­ставників Е. — А. Фройд, Г. Гартманн, Е. Еріксон.