Економічна свобода
Визначення і загальна характеристика
ЕКОНОМІ́ЧНА СВОБО́ДА — інституційно детермінований тип організації господарської діяльності. Основою Е. с., що формується природно-істор. шляхом, є реалізація цінностей, потреб і здатностей людини, яка опосередковує свій соц. звʼязок шляхом професійно організов. ринк. діяльності. У свій час різні її аспекти розробляли Аристотель, Тома Аквінський, А. Сміт, К. Маркс, Ф. Енгельс, представники нім. істор. школи. У 20 ст. знач. внесок в уявлення про зміст і механізми реалізації Е. с. зробили Ф. Хайек, Л. фон Мізес, Й. Шумпетер, І. Берлін. Сучас. розвиток концептуал. уявлень про неї повʼязаний з такими напрямами екон. науки, як інституціоналізм, економіка соціальна, філософія господарства. В Україні теор. проблеми Е. с. досліджують В. Геєць, А. Гриценко, В. Дементьєв, В. Тарасевич, О. Яременко та ін.
Е. с. не слід ототожнювати з відсутністю сусп. звʼязків і залежностей, її сусп. основою є інститути. Підпорядкування інституц. вимогам — позитивна Е. с. субʼєкта, що дозволяє йому реалізовувати та розвивати свою соц. суть і здібності, долаючи відчуження. Свідоме підпорядкування правилам, які відповідають внутр. цінностям, знімає відчуження субʼєкта від цих правил, системи інститутів загалом і робить його субʼєктом Е. с. Він самостійно приймає рішення та відповідає за їхні наслідки, діє на свій страх і ризик та довіряє ін. субʼєктам. Сам факт наявності довіри засвідчує свободу вибору. Систем. сенс Е. с. полягає у забезпеченні здатності госп. систем до адаптації і самоорганізації як гетероген. ускладнення. Госп. системи, побуд. на механізмі Е. с., здатні функціонувати в умовах достатньо високого рівня невизначеності, що не руйнує їх як цілісність. Е. с. субʼєктів робить госп. систему диференційов., стійкою, живою, динам., адаптив., сприйнятливою до новацій і тому здатною до розвитку. Завдяки наявності господарюючих субʼєктів, які вільні у своєму екон. виборі, але визнають авторитет суспільства та держави, здійснюється держ. регулювання економіки в умовах невизначеності. Хоча Е. с. не забезпечує субʼєкта усіма систем. якостями, він обовʼязково отримує частину цих якостей, які можна визначити як цінності, що роблять господарюючого субʼєкта носієм соц. засад, виступають глибин. механізмом залучення його у соц. організацію, координують поведінку. Оцінювання як конкретна реалізація цінніс. парадигми субʼєкта Е. с. — практична основа вільної та рац. ринк. поведінки. Інституц. сенс рац. вибору як механізму Е. с. полягає у тому, що він є інструментом надання субʼєкту відповідальності, а відтак й Е. с. У цьому полягає фундаментал. соц. функція рац. вибору. Е. с. диференціює субʼєктів за критерієм здатності до змін та потреби у змінах. Якщо субʼєкт наділений цими атрибутами відносно більшою мірою, то він стає активним носієм інновац. початку, новатором. Для системи наявність таких новаторів — найбільш зруч. спосіб забезпечити необхід. рівень стабільності та змін, тобто життя системи як розгортання її суті. Власність субʼєкта Е. с. виступає як його субʼєктивна тотальність; загальне приходить до нього через механізми зовн. необхідності, обовʼязку, підпорядкування, залежності в наявній практич. формі. Тому Е. с. субʼєкта представляє собою рівнодіючу двох різноспрямов. векторів: власність, здатність, воля, свобода, інновації; держава, традиції, обовʼязок, необхідність, залежність. Найбільш ефектив. розвиток відбувається за мін. розходження між цими векторами. До механізмів реалізації Е. с. відносять і конкуренцію як певний істор. спосіб руху та привласнення заг. багатства. Завдяки їй між субʼєктами Е. с. відбувається дифузія заг. продуктив. сил, практична рекомбінація відомих технологій, методів і підходів, відбір життєздат. варіантів. Відтак субʼєкт Е. с., конкуруючи, перетворюється у субʼєкт розвитку. Суттєва передумова Е. с. — готовність субʼєктів до прийняття ризику й невизначеності. Професіоналізм і компетентність господарюючого субʼєкта як механізми Е. с. дозволяють перетворити невизначеність у оцінюваний ризик. Практична і діяльна Е. с. є умовою розвитку власності, професіоналізму й інновац. статусу господарюючих субʼєктів; натомість Е. с., якою не користуються, неминуче згасає, що призводить до деградації субʼєктів.
Літ.: Смит А. Исследование о природе и причинах богатства народов / Пер. с англ. Москва, 1962; Хайек Ф. Пагубная самонадеянность. Ошибки социализма / Пер. с англ. Москва, 1992; Автономов В. С. Модель человека в экономической науке. С.-Петербург, 1998; Геєць В. М. Уроки та перспективи ринкових реформ та довгострокового економічного зростання в Україні // Екон. теорія. 2004. № 2; Яременко О. Л., Панкратова О. М. Інститути та економічна свобода господарюючих субʼєктів // Там само. 2007. № 3.
О. Л. Яременко
Додаткові відомості
Рекомендована література
Завантажити статтю
