КУЗЬМЕ́НКО Світлана Іл­лівна (дівоче – Вакуловська; 22. 09. 1928, м. Кролевець, нині Сумська обл. — 15. 09. 2013, м. Торонто, провін­ція Онтаріо, Канада) — поетеса, прозаїк, пере­кладачка, критик. Дружина Бориса Олександріва. Член Національної спілки письмен­ників України, ПЕН-клубу. Премії літературних конкурсів у Філадельфії (1978) та імені І. Фран­ка у Чикаґо (1978, 1981). Під час 2-ї світової війни на­вчалася на Лемківщині (м. Криниця, Польща). Від 1944 — в Австрії, згодом — у Німеч­чині, де закінчила Український технічно-господарський ін­ститут (м. Реґенсбурґ, земля Баварія). 1948 виїхала до Канади. Закінчила Канадський політехнічний ін­ститут (Торонто). Працювала у бібліотеці Торонтського університету. 1997 від­ві­дала Київ. Публікувала свої стат­ті у часописах «Наше життя» (Нью-Йорк), «Жіночий світ», «Мо­лода Україна», «Українка в світі», «Новий шлях» (усі — Торонто). У дитячому журналі «Ве­селка» вела сторінку віршованих оповід­ок про Івася-Мудра­ся. Автор­ка статей про В. Веригу, О. Лятуринську, Ольгу Мак, У. Сам­­чука, Л. Храпливу й інші. По­езії К. властиві глибокий ліризм, любов до природи, громадянські мотиви, ви­­сока культура мови. У прозі про­­явила себе як майстер словесної гри — традиційної реалістичної гумористику ре­презентує збірка оповідань «Новоталалаївські рефлексії» (Торонто, 1974). Вона абсолютизовувала істину, адже головний персонажем її творів є людина, яка пі­знає та пере­творює світ на краще. Пере­клала з англійської мови твори «Вершники» Патріції Килини («Сучасність», 1979), «Індіянин» Дж. Риги («Наша спад­щина», Едмонтон, 1979), «Казка березового лісу» М. Бирк (Торонто, 1988), низку віршів Е. Джонсон, Е. Дікінсон, Т. Макґі, Д. Лайвсей та ін. Окремі твори К. пере­кладено англійською, узбецькою і румунською мовами.