Демонологія

ДЕМОНОЛО́ГІЯ (від грец. δαιμων — дух, божество і ...логія) — система світо­глядних уявлень, згідно з якими світ поділений на сфери впливу над­природних істот, які не досягли статусу богів, а утвердилися у значен­ні божеств або демонів. Демон — узагальнена назва неви­значених сил природи у ви­гляді духів та людей з над­природ. властивостями. Нар. Д. пронизує всі сфери традиц. культури, пояснюючи бажаний чи небажаний пере­біг подій втруча­н­ням демонів. Характеристику міфол. ієрархії у світо­гляді українців дав В. Гнатюк, вважаючи, що наші предки були панте­їстами. Вони вірили, що увесь світ, небо, повітря й земля заповнені богами; що вся природа жива, повна всякого дива, а в ній усе думає й говорить нарівні з людьми та богами. На чолі світу стояли боги, які всім керували; за ними тягнувся ряд нижчих божеств та демонів, який старшим богам стояв до послуги; на кінці стояли люди, обдаровані над­природ. силою, які могли не лише конкурувати з демонами, але навіть примушували виконувати їхню волю. З часом, на думку вченого, демонів за­ступили християн. святі, які виконують їхні функції. Із прийня­т­тям християнства коло нар. Д. роз­ширено образами язичниц. богів, яких оголошено демонами, а у 16–18 ст. — і християн. святих. Демоніч. властивостей набули персоніфікації деяких днів тижня (пʼятниця, неділя). Демонів уявляли добрими або злими. Їхня поведінка залежить від ставле­н­ня до них людини, тому один і той же демон ви­ступав у нар. уяві як добрим, так і злим. В основі вірувань, на яких склалися осн. демонол. персонажі, — тотемізм (вовкулака, чоловік-ведмідь, чоловік-вуж, жінка-гадина), анімізм (духи місць), культ предків (домовик, русалки), магія (демони пір року, хвороб та днів тижня); а також віра у над­природні (магічні) властивості окремих люд. індивідів, яких умовно можна на­звати героями (від­ьма, чаклун, ворожбит, хмарник, градобур, чорнокнижник). Деякі вірува­н­ня культу предків пред­ставляють потойбіч. світ як обернений до цього світу, тому все, повʼязане з демоніч. персонажами, базованими на цих вірува­н­нях, робиться всупереч здоровому глузду. Взаємини людини з персонажами нар. міфології, генетично похідними від анімістич. вірувань, ви­значаються заборонами на від­відува­н­ня певних місць у певні періоди. Тотемістичні базуються на дотриман­ні табу магіч. змісту (жодної дії не по­вторювати, дотримуватися обіцянки упродовж життя). Давніші вірува­н­ня нар. Д. залишають рудиментар. слід у новіших. Напр., зооморфні риси демонів тотемістич. походже­н­ня бувають характерні й для тих, в основі яких анімізм (водяник вкритий рибʼячою лускою, лісовик оброслий шерстю) та культ предків (домовик являється в личині вужа, кота, ласки). М. Костомаров вбачав походже­н­ня міфол. (демонол.) образів у трьох джерелах: 1) пере­несен­ні люд. якостей на природу; 2) уявле­н­нях про замогил. світ і пошануван­ні померлих; 3) ви­знан­ні таємничої сили в речах та явищах (волхвуван­ні). Осн. сфера впливу демонів — природне середовище (водяник, лісовик, польовик, болотяник, біс, русалки, нявки, повітрулі), де найчастіше від­буваються їхні зу­стрічі з людьми. Окремі тримаються горищ (хованець, драб), колодязя, городу (залізна баба). Заг.-європ. спільність багатьох демонол. уявлень та неясність етимології назв деяких персонажів (упир, чорт, чугайстер, мавка, мамуна, химородник) свідчать про їхнє давнє походже­н­ня. Ін. зна­йшли своє остаточне оформле­н­ня у нац. традиціях (потерча, блуд, драб, хованець, годованець, пере­лесник, неділя, пʼятниця), у рамках яких наявні локал. від­мін­ності в побутуван­ні уявлень про дії демоніч. персонажів. Це спричинено тим, що укр. Д. пред­ставлена двома міфол. системами: поліською та балкано-карпатською; гол. від­мін­ності — у наявності чи від­сутності певного персонажа в нар. уявле­н­нях краю. В окремих місцевостях України неві­домий домовик, лише в Карпатах згадують градобура, чугайстра та повітруль, які більш ві­домі словакам; лише на Зх. Поліс­сі (на берегах оз. Світязь) — драб, який сидить на горищі, змія, яка забирає молоко у корів (натомість від­ьма у цій ролі тут не ві­дома). Люди з над­природ. властивостями мають ознаки ворожості стосовно чужаків. Звідси в їхньому номінуван­ні значна кількість іншомов. слів (химородник — на означе­н­ня чаклуна, у пере­кладі з циганської — «коваль»; босорканя у значен­ні «від­ьма», у пере­кладі з угорської — «дух небіжчика»; волошебник у значен­ні «чаклун»). Чужі чаклуни вважаються сильнішими за власних, тому наслідків їхніх чарів по­збутися складніше. Демони видають себе своєю не­звичайною зовнішністю, раптовістю появи, не властивими звичай. людям діями. Найчастіше вони виявляють свою присутність діями, які не су­проводжуються появою їх самих: сміхом, плеска­н­ням у долоні, ритміч. примовками, спів­ом, свистом, стукотом, ви­т­тям, стогоном; рідше — ви­глядом, що маркується тілес. аномаліями (кульгавістю, горбатістю, від­критими нутрощами, без­хребетністю, наявністю тварин. ознак (оброслість, наявність шерсті на долонях, рудиментар. ріжок, хвостика тощо).

Велике значе­н­ня у створен­ні демоніч. образу має його колористичне маркува­н­ня, осн. гаму якого складають білий, червоний та зелений кольори. Білим кольором по­значені персоніфікації смерті та хвороб (біла панія, холера, чума); зеленим — істоти, повʼязані з духами предків (карлики, охоронці скарбів, русалки, потерчата); червоним — втіле­н­ня спокус, які ви­пробовують людину на морал. стійкість (пере­лесник, змій). Місця пере­бува­н­ня демонів — межа, поле, ліс, колодязь, дорога, горище. Функції більшості з них: впливати на врожай, веде­н­ня худоби, здоровʼя людини та її псих. стан. Чим давніші уявле­н­ня закладені в природу демоніч. уявлень, тим більше зовнішність демона від­різняється від людської; окремі з них мають по­єд­на­н­ня люд. і тварин. рис (зооантропоморф. ви­гляд). Такими уявляли вовкулаку (з вовчою шерстю на долонях), домовика (волохатий, як кіт), від­ьму (з хвостом), чорта (із цапиними ріжками, кінськими копитами і хвостом). Зовн. риси ін. демонів вирізняються від людських гіперболізованістю окремих частин тіла (напр., чугайстер зав­вишки з дерево) та здатністю змінювати зовнішність (лісовик у лісі рівний з деревом, на галявині — з травою). Одна з осн. рис демонів — непомітність; цілковито непомітні демони втілюють атмо­сферні явища (вихор, буревій) та псих. стан людини (блуд, сон, ляк). Серед демонів можна виділити такі категорії: пере­вертні (антропозооморфні: вовкулака, зозуля, гадина, лелека; антропоботаноморфні: тополя, братики, волошки); персоніфікації хвороб-пошестей та псих. станів людини (чума, холера, моровиця, пропасниця, біла панія, блуд, ляк); люди з над­природ. властивостями (чарівники, знахарі, чаклуни, від­ьми, хмарники, градобури); духи місцин (лісовик, польовик, водяник, болотяник, повітруля, домовик); духи природ. стихій (вихор, біс); персоніфікації пір року (весна, зима), свят та днів тижня (коляда, спас, покрова, пʼятниця, неділя). Одні духи предків (напр., русалки) у від­повід­ні періоди пере­бувають у полі, дбаючи про посіви, і пред­ставляють духів місць; ін. (зокрема хованець) дбають про домівку, сад та домашню худобу. Деяким демонам властива сезон­ність (уявле­н­ня про них генетично базуються на культі предків). Духи предків зʼявляються під час сходів, кущува­н­ня, квітува­н­ня та обмолоту злаків і під­готовки зерна на новий засів. У ці календарні терміни, за нар. уявле­н­нями, у різних проявах приходять навії (русалки). На думку учених, обидві назви означають «предки» (перша балто-словʼян., друга — скіф. походже­н­ня). Сезон­ність вияву притаман­на більшості демонів, на­ближених до природи. Це характерно майже усім духам місцин (лісовики, полівки, водяники проявляють себе тільки влітку), духам природ. стихій (вихор — літнє явище, тому й від­повід. демон — істота, з діями якої можна зіткнутися лише влітку), персоніфікаціям хвороб (чума, холера — літні; інфлуенца, тобто грип, горлянка — осін­ньо-весняні). У деяких випадках сезон­ність набуває чіткіших обмежень у часі і пере­ходить у календарність. Календарно проявляють свої дії русалки на Великдень, Трійцю (Зеленець) і Коляду, коли для них готують спец. страви. Пере­важно на Різдво повертаються додому вовкулаки. У певні періоди жертвують русалкам. Годованцеві їжа мусить залишатися по­стійно, а в дні осн. свят, повʼязаних із культом предків, готують спец. несолену кашу. Русалкам та лісовикові здебільшого жертвують одяг; чортові — душу після смерті. У деяких повірʼях зовнішність господаря пере­бирає після його смерті на себе домовик, одначе свідче­н­ня про такий спосіб від­дяки за зроблене за життя хатнім духом добро може належати й до роз­ряду християн. пере­осмислень образу; він набув статусу хатнього чортика — дідька. Серед найві­доміших персонажів укр. Д.: вовкулаки (вовкуни) — пере­творені на вовків тещами зяті або дівчатами невірні коханці. Пере­бувають у вовчій подобі стільки, на скільки їм це пороблено; коли від­бувають термін і пере­творюються на людей, отримують звірину ознаку та здатність до ворожби, тому бувають за­мкнутими й мовчазними. Русалки — померлі діти, рідше дівчата, які втопилися чи померли до заміж­жя, а також ті, хто померли на Русал. тижні. Зʼявляються в полях на Русал. тижні; танцюють і спів­ають, чим провокують гарний урожай збіж­жя. Вимагають від­повід. ставле­н­ня, яке полягає в числен. заборонах, яких дотримуються протягом Русал. тижня. На цьому тижні не можна прати, щоб не прибити праником (прачем) русалки; не можна шити, щоб не позашивати русалкам очі; не можна стелити для вибілюва­н­ня полотна, бо русалки походять по ньому — й поробляться дірки; не можна спати надворі, бо русалки очі зашиють — і людина ходитиме сонна цілий рік; не можна ходити по житньому чи пшенич. полях та межах, де від­почивають русалки. В окремих місцевостях на Зх. Поліс­сі в ці дні у тих сімʼях, де протягом року хтось помер, накривали столи для русалок. На Серед. Поліс­сі існував обряд проводів русалок за село чи у поле. На Поліс­сі цей день називали Роз­игри, на Волині — Роз­ирги, Роз­ирви (у сх. частині), Брикса (у західній). Період, під час якого русалки провід­ують родичів, і тиждень після Великодня вважають навським тижнем. У цей час ритуал. учту влаштовують навіям, нявкам. Спосіб пошанува­н­ня їх той самий, що й улітку, тільки страви інші. За деякими повірʼями, приходять до родичів навії-русалки й на Коляду (їх можуть називати «родичами», або «дідами»). Весняні та зимові русалки-навії (на від­міну від літніх) не потребують одягу, тому його жертвува­н­ня в системі ритуалів цих календар. періодів від­сутнє. Домовик (хованець, годованець, хатній дідько) — або дух померлого родича, який допомагає своїй родині і після смерті; або спеціально «вирощений» шляхом знахар. маніпуляцій хатній помічник. Сферою його опіки є лад у хаті та при­множе­н­ня багатств. Дух-охоронець, який належить у першу чергу господарю, не терпить його від­сутності і часто за це карає тим, що робить збитки. Від­ьма (змія, гадина, босорканя, гадєрка, ворожка) — жінка з над­природ. властивостями, народжена з ними або вчена, здебільшого одинока. В укр. вірува­н­нях живе з того, що у від­повід­ні дні (на Купала, Юрія) від­бирає на цілий рік молоко від чужих корів. Для маскува­н­ня під час викона­н­ня злих намірів може пере­творюватися в жабу, кішку, свиню, копицю сіна. Раз на рік, пере­важно на Юрія, від­ьми збираються на шабаш (як правило — на Лисій горі, рідше — на найбільшому дубі), де хваляться здобутками, діляться досві­дом, роз­поділяють сфери впливу.

Від­ьмар (характерник, ворожбит, градобур, хмарник, химородник) — чоловік із над­природ. властивостями. В укр. Д. за популярністю значно по­ступається перед від­ьмою. Більше ро­зуміється на конях, проведен­ні весіл. обряду, знят­ті порчі, яку роблять від­ьми. Часто цим статусом наділяли козаків, солдатів, пасічників, ковалів, гончарів, циганів, євреїв, вірмен. Знахар (зільник, чорнокнижник) — чоловік, який володіє недо­ступними ін. зна­н­нями через успадковану утаємниченість чи вченість, чита­н­ня знахар. книг. Змій (пере­лесник) — демон, який хво­статою зіркою падає з неба, вдарившись об землю, пере­творюється на парубка-красеня. Зваблює молодих дівчат, після чого вони чахнуть і, якщо батьки не знаходять ради, гинуть. Коли ж знаходять — часто гине, роз­ливаючись смолою, сам пере­лесник. Потерчата (стратчата) — страчені матерями під час вагітності діти. Являються матерям, іноді родичам. Жодної шкоди не роблять, навпаки, часто виручають своїх братів та сестер із біди. Чорт (нечисть, щезник, дідько) — втіле­н­ня духу померлого предка, унаслідок християн. пере­осмисле­н­ня — уособле­н­ня всього злого. Успадкував негативні риси багатьох забутих духів; шкодить тим, що під­биває людей на неблаговидні вчинки, збиває з пантелику, кпиться, зводить. Чорти стережуть закопані скарби, оберігають квітку папороті. Блуд збиває людей з дороги, заводить у хащі чи трясовину. Спосіб по­збавле­н­ня від цього — ступити десять кроків назад; ін. рада — згадати, на який день випадало цього року Різдво. Чума (джума) — демон пошесті: ходить від хати до хати; де побуває чи заночує, на ранок всі мертві. Може пере­творюватися куркою, котом. Щоб ви­провадити її за межі села, незалежно від пори року люди йшли колядувати, чим збивали її з пантелику. Спохватившись, що вже наді­йшла пора зимових свят, забиралася. Холера (біла панія) — демонічна істота, зодягнена у біле. Найчастіше трапляється людям у дорозі, просить під­везти її в сусіднє село. Люди, які попадаються на цьому, помирають. Пропасниця (трясця) — демон, який втілює епідемію малярії. Уникнути її впливу неможливо, бо залазить у будь-яку шпарку; якщо її добре годують, не шкодить, коли погано — людина помирає. Упир — дух неупокоєного предка, який мстить родині за недотрима­н­ня поховал. ритуалу. Ним може стати померлий у дорозі чи той, хто пропав без­вісти. Упирі бояться світла, тому ходять з полуночі до перших пів­нів, почувши пів­нячий спів, зникають. Покутник — неупокоєний дух родича, який помер не­природ. смертю (наклав на себе руки), за що мусить спокутувати; мрець, якому забули щось покласти в домовину. Уночі навідує винуватців недотриманого поховал. ритуалу, жаліє за страченим жи­т­тям, допомагає жінці ростити дітей, ін. родичам — у госп. справах; однак ця допомога обертається на зло: унаслідок контакту з потойбіч. світом жінка і діти марніють, родина зубожіє. Злидні — демони, які обсідають людей без будь-якого приводу. Часто спонукою для їх появи може бути не­обережно сказане слово. Зруйнувавши госп-во вщент, пере­ходять на ін. людину. Доля — демон, який втілює жит­тєвий шлях людини; буває доброю і злою. Найчастіше залежить від того, що в своєму житті робить сама людина: за добро платить добром, за зло злом (оста­н­ня особливість може бути християн. рефлексією). Більшість персонажів укр. Д. уперше зафіксовані в писем. памʼятках у період їхньої крайньої християнізації. Окремі з них у звʼязку з цим адаптовані до норм християн. моралі. Причиною уподібне­н­ня та наслідком християнізації стала евфемізація їхніх справж. номінацій. Щоб не накликати демона на себе, його не називали справж. імʼям, вдавалися до описових помʼякшуючих назв, оскільки справжні спри­ймали як погані слова. Під однією й тією ж на­звою могли ро­зуміти різних демоніч. персонажів, сплутувати їхні функції. Демони — персонажі багатьох міфол. оповідань сюжет. (легенди) чи без­сюжет. (бувальщини) планів. Між собою різні демонол. персонажі у сюжетах не взаємодіють (виняток можуть становити персоніфікації днів тижня). Найдавніші демонол. образи зна­йшли від­ображе­н­ня в казках (ведмідь-чоловік, царівна-жаба), пізніші — у легендах та бувальщинах. У календар. піснях згадують таких напів­божествен. істот, як купало, весна, весняночка, зима. Кожна нац. система вірувань має свої від­мін­ності. Леся Українка від­значала, що укр. богам і божествам притаман­ний показний естетизм, незалежно від того, якими рисами наділена демонічна істота. Чорт в укр. Д. — гарно вбраний панич; жін. персонаж, який втілює мотив караючого коха­н­ня, — красна пані. Естетизмом укр. Д. вигідно від­різняється від ін. міфол. систем, найбільше від угро-фінської, яка пере­важає і в росіян, де демони часто мають огидну зовнішність. Д. кожного народу є питомою часткою системи міфол. вірувань — уявлень про світ і під­порядкува­н­ня в ньому одних сил іншим. Вона є одним з етапів роз­витку цих уявлень, які остаточно оформилися в цивілізов. су­спільстві і мають завершену ієрарх. систему, що ви­значає сфери впливу над­природ. сил.

Завантажити статтю