ДЕНДРОХРОНОЛО́ГІЯ (від дендро… і хронологія) — вче­н­ня про можливості датува­н­ня подій на основі дослідже­н­ня річних приростів деревини, аналізу закономірностей її формува­н­ня протягом історичного періоду. Зʼясовує специфіку зміни ширини річних кілець дерев. порід для встановле­н­ня часу формува­н­ня деревини. Виникла Д. на межі дендрології, екології, лісівництва, кліматології і ви­окремилася в самост. наук. напрям, що має теор. і прикладне значе­н­ня. Методологія Д. базується на залежності змін біот. обʼєктів від соняч. активності, оцінці взаємозвʼязку змін екол. умов середовища існува­н­ня і показників біо­продуктивності дерев. порід (індекс приросту річних кілець дерев). Досліджує екол.-біол. показники росту дерев у товщину та зниже­н­ня приросту деревини в посушливі й холодні роки незалежно від породи та місцезро­ста­н­ня (ширина річних кілець, спів­від­ноше­н­ня ран­ньої та пізньої деревини в річних кільцях, її щільність).

Результати дослідж. впливу клімату на ріст корабел. сосен у Швеції вперше опублікували 1841 франц. вчені X. Мартін та А. Браве. 1869 А. Покорний за­пропонував методику ви­значе­н­ня метеорол. коефіцієнтів за річним приростом стовбурів дводольних рослин по довгому і короткому радіусах. Методику характеристики клімат. умов минулого за річними кільцями і про­гнозува­н­ня посух роз­робив 1892 Ф. Шведов. Знач. внесок у роз­виток Д. зробили А. Дуґлас, Т. Бітвінскас, М. Ловеліус, О. Молчанов, в Україні — В. Коліщук.