Лісівництво

ЛІСІВНИ́ЦТВО — наука про природу лісу, методи і способи його вирощува­н­ня, від­новле­н­ня, збереже­н­ня, невиснажливого викори­ста­н­ня, під­вище­н­ня біо­логічної стійкості і продуктивності; галузь рослинництва, яка за­ймається вирощува­н­ням лісу для отрима­н­ня деревини та інших продуктів, а також для викори­ста­н­ня його захисної, водорегулюваль­ної, оздоровчої та соціальної функцій; на­вчальна дисципліна, що входить до планів під­готовки фахівців з лісового господарства у вищих лісових на­вчальних закладах України й охоплює весь процес жит­тєдіяльності лісу — від його створе­н­ня до віку головної рубки. Л. як науку поділяють на лісо­знавство (досліджує природу лісу, його біо­логію й екологію, закономірності динаміки в просторі і часі) та практ. Л. (роз­робляє наук. основи та технології вирощува­н­ня лісу, системи і способи рубок, методи природ. від­новле­н­ня лісу, заходи з покраще­н­ня сан. стану і під­вище­н­ня продуктивності в різноманіт. природ. і вироб.-екон. умовах). Л. як навч. дисципліну нині викладають на каф. лісівництва багатьох університетів різних країн світу. У межах Л. виділяють зонал. чи зонал.-регіонал. роз­діли, напр., степ., лісо­степ., гірське. Сучасне Л. класифікують також за функціон.-цільовим принципом на природо­охорон­не, рекреац., ґрунто- і водозахисне, повʼя­зане із за­брудне­н­ням довкі­л­ля і заходами його подола­н­ня, ланд­шафтне, на­ближене до природи (екологічно збаланс.), протирадіаційне.

Зародже­н­ня лісівн. знань від­булося ще у Давній Греції, коли Теофраст одну зі своїх книг присвятив ліс. деревам. Давньорим. поет Вергілій сформулював окремі положе­н­ня до­гляду за лісом. Ще більше уваги Л. приділив Пліній Старший, який вважав ліс найвищим даром людині. Як прикладна навч. дисципліна Л. сформувалося у 18 ст. у Зх. Європі, пере­важно у Німеч­чині й Франції. Г. Морозов повʼязував появу Л. як на­уки про ліс з виснаже­н­ням ліс. ресурсів. Ще раніше на цьому наголошував С. Ходецький. До серед. 19 ст. екс­плуатація лісу в Україні мала характер нац. лиха — окремі ліс. регіони втратили від 30-ти до 70-ти % лісів. У звʼязку з цим діячі науки і куль­тури порушили пита­н­ня не­об­хідності охорони та від­творен­ня лісів, ентузіасти-земле­власники здійснювали перші спро­би лісоро­зведе­н­ня, затв. ліс. адміністрацію і службу, започатковано чита­н­ня лекцій з Л. в університетах, засн. спеціаліз. навч. заклади, де почали формуватися спец. кафедри. В Університеті св. Володимира у Києві енциклопед. курс Л. 1851–78 читав С. Ходецький; у Львів. університеті його викладали Б. Аке, А. Швестка. Найдавнішими спец. каф. в Укра­їні є каф. лісівництва Нац. лісотех. університету України (Львів), Нац. університету біо­ресурсів і природокористува­н­ня України (Київ) та каф. лісівництва, меліорації й екології Харків. аграр. університету, по­чаток діяльності яких припав на 19 ст. Важливим центром під­готовки лісівників був Київ. лісогосп. ін­ститут (нині у складі Нац. університету біо­ресурсів і природокористува­н­ня України). На сучас. етапі в Україні каф. лісівництва функціонують у ліс. та окремих аграр. ВНЗах, які проводять під­готовку фахівців з ліс. господарства для потреб ліс. галузі. Серед наук. установ значне місце належало Новоолександрій. ін­ституту с. господарства і лісівництва, 1915 пе­ревед. до Харкова (нині у складі Харків. аграр. університету). Однією з гол. про­блем Л. в Україні і за її межами на поч. 20 ст. була класифікація лісів, або ліс. типологія. Крім того, значну увагу лісівники приділяли пита­н­ням ґрун­то­знавства, гідрології ліс. ґрунтів, полезахис. лісорозведення, меліорації пісків, ярів, системі протиерозій. заходів на схилах. Першу науково об­ґрунтов. класифікацію лісів у Росії роз­робив Г. Морозов. Подальшого роз­витку вона набула у працях Є. Алексєєва, П. Погребняка, Д. Вороб­йова, О. Бельгарда, Б. Остапенка та ін. 1925 у Харкові при Всеукр. упр. лісами організовано Бюро з ліс. дослід. справи в Україні, котре очолив Г. Висоцький, а також Екс­педиц.-дослідну партію у складі В. Шмід­та, П. Погребняка, Д. Вороб­йова, П. Кожевникова, яка 1926–32 ви­вчала типи лісів та особливості їхнього від­новле­н­ня на Поліс­сі й у Лісо­степу, виділила типи ліс. культур і за­пропонувала рекомендації щодо багатьох видів лісогосп. техніки. Партія видала 15 т. «Трудів з лісової досвідної справи на Україні», присвяч. широкому колу питань Л., типології і захисту лісу, різним аспектам деревино­знавства і насін­ництва. 1924–30 виходив ж. «Лісовод України». Наук. робота активізувалася 1930–41. У цей період зі­брано матеріали й узагальнено досвід веде­н­ня ліс. господарства у гір. лісах, а також ви­вчено рубки гол. користува­н­ня і про­блеми поновле­н­ня лісу, роз­роблено рекомендації щодо боротьби з шкідниками лісу та грибк. захворюва­н­нями, встановлено вік рубки тощо. 1929 у Харкові почав функціонувати Укр. НДІ ліс. господарства (нині Укр. НДІ ліс. господарства і агролісомеліорації) з мережею дослід. станцій. Сфера діяльності його спочатку поширювалася на Центр. чорноземну обл., Пн. Кавказ, Даге­стан; від 1935 за­ймається об­слуговува­н­ням лише тер. України. 1939 при Упр. лісо­охорони (Київ) створ. Укр. центр. ліс. дослідну станцію, якій під­порядковувалися Тростянец. (Сум. обл.) і Поділ. (Він­ниця) ліс. дослідні станції, Радомишл. (Житомир. обл.) і Львів. (с. Страдч Яворів. р-ну) опорні пункти. На поч. 20 ст. організовано низку дослід. лісництв, зокрема Великоанадол. (нині Волновас. р-н Донец. обл.; ві­діграло вагому роль у роз­витку полезахис. лісоро­зведе­н­ня), 1911 — Трипіл. (побл. Києва; 1913 при­єдн. до Дарницького). 1945 у Києві створ. Ін­ститут лісу АН УРСР (згодом обʼ­єдн. з Укр. НДІ ліс. господарства і агролісомеліорації), який, на від­міну від ін. галуз. наук. установ, зосередився на теор. пита­н­нях, зокрема ліс. типології, гідрології, ґрунто­знавства й агрохімії, ґрунт. фауністики і мікробіо­логії, взаємодії дерев. порід у процесі суміс. росту, вирощува­н­ня високо­якіс. деревини, агролісомеліорації, залісне­н­ня гір. схилів Карпат тощо. Під­вищен­ню рівня веде­н­ня ліс. господарства в Укра­їні сприяли середні навч. за­клади — Великоанадол., Чугуїв. (Харків. обл.), Чорноліс. (с. Водяне Знамʼян. міськради Кіровогр. обл.), Черкас., Малин. (Жи­томир. обл.), Кременец. (Терноп. обл.) ліс. технікуми (нині функціонують як ліс. коледжі). На­прикінці 19 — поч. 20 ст. роз­горнули діяльність видатні укр. вчені-лісівники В. Добровлянський, Є. Алексєєв, Г. Висоцький, О. Марченко, Б. Шустов, З. Го­ловʼянко, Б. Іваницький, В. Гурський, Ф. Єфетов, М. Шаповал та ін. На роз­виток Л. впливав стан ліс. господарства. На поч. 1930-х рр. його обʼ­єд­нано з ліс. пром-стю. Осн. заготівельників деревини звільнено від плати за неї, внаслідок чого активізувалося вирубува­н­ня лісів. Лісівники, які намагалися захистити стратег. держ. інтереси, за­знали ре­пресій. У на­ступні 30 р. осн. зав­да­н­ням ліс. господарства стало забезпече­н­ня деревиною нар. господарства. Крім того, були від­сутні спеціаліз. держ. органи упр. лісами, що негативно вплинуло на їхній стан і спричинило різке скороче­н­ня площ. У звʼязку з цим на­була актуальності про­блема під­­вище­н­ня продуктивності лісів. 1966 створ. Міністерство ліс. господарства УРСР, першочерговим зав­да­н­ням якого стало від­новле­н­ня лісів, насадже­н­ня їх на землях, не­придат. для веде­н­ня с. господарства, забезпече­н­ня рац. лісокористува­н­ня.

В умовах незалеж. України стра­тег. пріоритетами лісівн. науки є під­вище­н­ня стійкості лісів в умовах зміни довкі­л­ля, посиле­н­ня впливу лісів на стримува­н­ня антропоген. зміни клімату, під­вище­н­ня продуктивності ліс. насаджень з метою збільше­н­ня їхньої біо­маси на одиницю площі, поліпше­н­ня охорони лісів від шкідників, хвороб і захисту їх від пожеж, збільше­н­ня заг. площі ліс. насаджень.

Нині про­блемами Л., крім вже зга­даних, за­ймаються Укр. НДІ гір. лісівництва (Івано-Франківськ) та Ін­ститут екології Карпат НАНУ (Львів), діє також Лісівн. АНУ. Виходять зб. наук. пр. «Лісівництво і агролісомеліорація», «Лісове господарство, лісова, паперова і деревооб­робна помисловість», «Наукові праці Лісівничої академії наук України», ж. «Лісовий вісник» та ін.

Завантажити статтю