ДРЕ́ВЧЕНКО Петро Семенович (справж. — Древкін, ін. псевд. — Дригавка; бл. 1863, за ін. даними — бл. 1871, с. Семенівка Полтав. губ. — 1934, с. Залютине, нині у складі Харкова) — кобзар, лірник. У 13 р. утратив зір. Гри на бандурі навч. 1883–97 у Г. Гончаренка. Пред­ставник харків. школи гри. Учасник 12-го археол. зʼ­їзду у Харкові (1902), де ви­ступив як соліст і в ансамблі. 1910–12 — актив. учасник кобзар. концертів у містах України, Росії, Польщі. Гру Д. високо цінували М. Лисенко, Г. Хоткевич. Су­проводив спів на старосвіт. бандурі. Використовував інструмент на 20 струн (4 баси й 16 приструнків). У репертуарі — думи (зокрема «Про бідну вдову» — від Д. 1910 записав О. Сластіон; «Олексій Попович», «Про Сулиму, Павлюка та ще про Яцька Остряницю»), духовні вірші, псалми (загалом 42, зокрема «Гора Афон»), українські народні пісні (напр., «Чечітка»), танц. мелодії. Разом із С. Пасюгою, П. Гащенком, Г. Цибкою примусово взяв участь у створен­ні штуч. жанру рад. думи («Про військо Червоне, про Леніна батька і синів його вірних», 1923). Знавець «Устиянських книг» — усного репертуар. збірника кобзар. цехів-братств (запис 1928). Ф. Колес­са зараховував Д. до типу концерт. кобзарів. Біогр. ві­домості про Д. та його спо­стереже­н­ня про кобзар. життя записали Г. Хоткевич і Ф. Дні­провський (1928). За­знав ре­пресій з боку органів НКВС.