ДРІ́НОВ Марин Степанович (20. 10. 1838, м. Панаґюріште, нині Болгарія — 28. 02(13. 03). 1906, Харків, пере­похов. у Софії) — славіст, громадсько-політичний діяч. Дядько Д. Дрінова. Член-кореспондент С.-Петербур. АН (1898). Навч. у Київ. духов. семінарії (1858–61), закін. Моск. університет (1865). У 1865–70 ви­вчав давні словʼян. рукописи в архівах, б-ках і музеях Швейцарії, Австро-Угорщини, Ватикану, Італії, Сербії. Спів­засн. Болгар. наук. товариства (1869). Повернувшись у Москву, 1873 захистив й опубл. магістер. дис. «Заселение Балканского полуострова славянами». Від­тоді (з пере­рвами) працював на істор.-філол. факультеті Харків. університету: від 1876 — проф. словʼяно­знавства. Водночас 1890–97 — голова істор.-філол. товариства при цьому університеті. 1876 захистив доктор. дис. «Южные славяне и Византия в 10 веке» (ви­дана того ж року в Москві). 1877–78 — віце-губернатор Софій. обл., 1878–79 — міністр нар. освіти та духов. справ у складі Тимчас. рос. упр. Болгар. князівства. Брав участь у написан­ні першої болгар. кон­ституції (1879), з його ініціативи Софію обрано столицею. 1879 повернувся до Харкова. Основоположник істор. науки у Болгарії, автор єдиної болгар. орфо­графії. Досліджував про­блеми словʼян. історії, літ-ри, етно­графії. Почес. чл. низки словʼян. АН і т-в, від­знач. рос. і болгар. орденами. Серед учнів — Б. Ляпунов, Д. Матов, М. Халанський. 2005 при Харків. університеті, де від 1988 проходять Дрінов. чита­н­ня, від­крито Центр болгаристики й балкан. дослідж. його імені, встановлено мемор. дошку.