ДАМІЛО́ВСЬКИЙ Микола Олександрович (18 (31). 12. 1880, село Козацьке, нині Бобровицького ра­йону Чернігівської області — 21. 03. 1942, Київ) — архітектор. Закінчив Санкт-Петербурзький ін­ститут цивільних інженерів (1909). Від 1911 викладав на Київських технічних курсах інженера Пермінова, згодом — на курсах вогне­стійкого будівництва при Харківському технологічному ін­ституті. Обі­ймав від­повід­альні посади в управлі­н­нях з будівництва, був старшим науковим спів­робітником Київської філії Українського ін­ституту споруд. Від 1918 — проректор, професор геодезії та цивільної архітектури Українського архітектурного ін­ституту, на основі якого 1924 утворено Київський художній ін­ститут. Від 1930 — завідувач кафедри будівельних справ (пізніше — кафедри організації та планува­н­ня будівництва) Київського інженерно-будівельного ін­ституту, від 1938 — завідувач кафедри архітектурних кон­струкцій Київського художнього ін­ституту. Один із засновників нового українського стилю в архітектурі початку 20 ст. За його проектами споруджено: прибуткові будинки М. Міхельсона на вулиці Пушкінська, № 23 (1914), Київського доброчин­ного товариства в садибі Сулимівських закладів на вулиці Круглоуніверситетська, № 7 (1915). Від 1914 працював у галузі комунального будівництва. Після воєн­них дій 1918–20 здійснював проекти від­будови понад 30-ти зруйнованих житлових будинків. Від 1926 проектував сільськогосподарські споруди у різних кліматичних зонах України. У стилізованих формах українського народного зодчества збудував насосні станції Криворізького (нині Дні­пропетровська область) і Білоцерківського водогонів (обидві — 1928). Вина­йшов прилад для побудови пер­спективних зображень будинків, машин тощо (1927).