КРАВЦО́В Дмитро Овсі­йович (26. 10. 1898, с. Журавка, нині Варвин. р-ну Черніг. обл. — 1982, Ленін­град, нині С.-Петербург) — істо­­рик, архео­граф. Кандидат історичних наук (1940). Дійсний член Археогр. комісії ВУАН (1930). Навч. в учител. семінарії (1913–16), Київ. укр. університеті (1918–20), на Вищих пед. курсах (1921) та у Вищому ІНО (1921–22) в Києві. Учителював. 1924–27 — канд. в асп., 1927–30 — асп. Н.-д. каф. історії України при ВУАН. Під керівництвом М. та О. Грушевських готував промоц. (дисертац.) роботу «Запорож­жя в часи Хмельнич­чини». 1926–31 входив до складу Археогр. екс­педиції, що досліджувала архіви у Москві (укладав зб. документів «Разінщина на Україні»). В умовах роз­горта­н­ня ре­пресій у ВУАН 1931 ви­їхав до Ленін­града, де залучений до діяльності Товариства дослідників укр. істо­­рії, письменства та мови. Пізніше працював у геол. упр. міст Куйбишев (нині Самара) й Іркутськ (обидва — РФ). 1940 захистив у Ленін­граді українською мовою канд. дис. «Україна і разінський рух». Був доцент кафедри політ­економії та деканом пром.-екон. факультету (1943–57) Куйбишев. планового ін­ституту, згодом мешкав у Ленін­граді. 1979–80 пере­дав особистий архів у від­діл рукописів Центр. наук. б-ки АН УРСР у Ки­­єві (нині Ін­ститут рукопису НБУВ).