ГРУШЕ́ВСЬКИЙ Олександр Сергі­йович (12. 08. 1877, м. Ставрополь, Росія — 1942, за ін. даними — 1943, с. Іртишськ, нині місто Павлодар. обл., Казах­стан) — історик, літературо­знавець, архівіст, громадський діяч. Син Сергія, брат Михайла Грушевських і Г. Грушевської (Шамрай), чоловік О. Грушевської. Дійсний член НТШ (1902), чл. УНТ (1907). Навч. у Тифліс. (нині Тбілісі) й Владикавказ. г-зіях. Після закінче­н­ня Університету св. Володимира у Києві (1899; каф. В. Антоновича) і захисту магістер. дис. пере­бував у наук. від­ряджен­ні в Австрії та Німеч­чині. У 1907–08 — приват-доцент кафедри рос. історії Новорос. університету в Одесі (звільнений за спроби лектури українською мовою). 1909 під час святкува­н­ня 100-річчя від дня народже­н­ня М. Гоголя у Моск. університеті від імені НТШ виголосив доповідь про його творчість, під­кресливши нерозрив. звʼязок письмен­ника з укр. жи­т­тям його часу, «глибокі укр. симпатії й історичні спомини». 1909–10 — викладав у Моск., 1910–17 — у С.-Петербур. університетах, 1917 — приват-доцент Університету св. Володимира у Києві. Член УЦР від Укр. труд. партії. У 1917–18 — директор Пед. музею Київ. учбового округу, голова бібліотечно-архів. від­ділу департаменту мистецтв Міністерства освіти УНР. За Геть­манату П. Скоропадського 1918 очолив архівну секцію Між­ві­дом. комісії по скла­дан­ню умов мирного договору з Росією, яка вимагала, зокрема, поверне­н­ня укр. документів, примусово вивезених до рос. архівів; водночас викладав архіво­знавство та істор. гео­графію у Київ. археол. ін­ституті. Від 1919 — у ВУАН, де був дир. По­стій. Комісії для скла­да­н­ня істор.-геогр. словника укр. землі, за­ступник голови Істор. секції (1921–24), чл. Археогр. комісії і Тимчас. комітету для заснува­н­ня Нац. б-ки, спів­роб. Н.-д. каф. історії України. Осн. праці Г. присвяч. історії України 16–18 ст., укр. історіо­графії 18–19 ст. та історії укр. письменства 19–20 ст. У «Записках НТШ» опублікував низку статей про мазепин. часи, в «Історико-гео­графічному збірнику ВУАН» — роз­відки «Луцьке міщанство в 16 в.» (1927), «Пита­н­ня оборони замків В. Кн. Литовського в 16 в.» і «Міщанські під­рахунки в ревізіях 16 в.» (1928). У 1933 звільнений з політ. мотивів із усіх посад у ВУАН, у серпні 1938 заарешт., 5 жовтня 1939 за звинуваче­н­ням в антирад. укр. націоналіст. терорист. діяльності засудж. до 5-ти р. засла­н­ня. Покара­н­ня від­бував у Іртиш. р-ні. Реабіліт. 1989. Автор пр. «Очерки истории Турово-Пинского княжества ХI–XIV вв.» (1902, золота медаль Університету св. Володимира у Києві), до текс­ту якої додав генеалог. таблицю і власноручно складену карту князівства, та незакінченої моно­графії «Економічне життя України за Геть­манщини».