ДІАГЕНЕ́З (від діа… і …генез) — сукупність природних процесів пере­творе­н­ня пухких від­кладів на дні водних басейнів у осадові гірські породи. Термін увів у наук. обіг 1888 нім. геолог В. Ґюмбель. Від­бувається у верх. шарах земної кори. Загалом Д. характеризується фіз.-хім. пере­творе­н­ням первин. нерівноваж. від­критої системи, яка різко обводнена та багата як на живу (бактерії), так і на від­мерлу органічну речовину. Роз­різняють два етапи діагенет. мінерало­утворе­н­ня: окислювальний, повʼязаний із верх. частиною осаду, яка ще вміщує вільний кисень (О2), та від­новлювальний, що охоплює глибші верстви, де кисень від­сутній, і характеризується редукцій. процесами. Строкатість фіз.-хім. режиму (за рН, Еh, концентрацією іонів) у різних частинах осаду призводить до пере­розподілу нових утворених діагенет. мінералів. Виникають їх згустки: плями, лінзи, конкреції, платоподібні тіла тощо. Цей пізніший етап Д. — етап пере­розподілу речовини — має велике значе­н­ня у формуван­ні рудних родовищ багатьох елементів: P, Mn, Pb, Cu та ін. Одночасно з утворе­н­ням діагенет. мінералів осад втрачає вільну воду та дещо ущільнюється, спочатку локально і плямами, а потім на пізніших стадіях — катагенезу, метагенезу й регіонал. метаморфізму — від­бувається його суціл. ущільне­н­ня.