ГУ́РВИЧ Олександр Гаврилович (27. 09(09. 10). 1874, Полтава — 27. 07. 1954, Москва) — лікар-гістолог, біо­лог. Брат Л. Гурвича. Кандидат медичних наук (1899), доктор біо­логічних наук (1908), професор (1908). Сталінcька премія (1941). Державні нагороди СРСР. Закін. Мюнхен. університет (1897), де від­тоді й працював у лаб. К. Купфера. Був спів­роб. каф. анатомії Страсбур. (Франція, 1898–1901) та Берн. (1901– 05) університетів; проф. гістології Вищих жін. курсів у С.-Петербурзі (згодом Петро­град, 1907–18); проф., завідувач кафедри гістології Таврій. університету (Сімферополь, 1918–25); проф., завідувач кафедри гістології та ембріології Моск. університету (1925–30, через звинуваче­н­ня в ідеалізмі був змушений залишити роботу); від 1930 — завідувач від­ділу екс­перим. біо­логії, згодом дир. Ін­ституту екс­перим. медицини (Ленін­град), на базі якого заснував (1945) і очолив Від­діл екс­перим. біо­логії АМН СРСР; 1945–48 — директор та завідувач від­ділу мітогенезу і заг. біо­логії Ін­ституту екс­перим. біо­логії АМН СРСР (Москва). Основні напрями наук. досліджень: цитологія, гістофізіологія, ембріологія, біо­фізика і теор. біо­логія. Увів поня­т­тя «біол. поле» (1912) та роз­робив його теорію (1944). Від­крив надслабке ультрафіолетове ви­промінюва­н­ня низки живих тканин, що стимулює поділ клітини, і на­звав його мітогенет. ви­промінюва­н­ням. За­стосував його для роз­робле­н­ня методів біол. діагностики раку.