ГУ́РВИЧ Лев Гаврилович (15(27). 03. 1871, Полтава — 30. 05. 1926, Баку) — фахівець у галузі нафтохімії. Брат О. Гурвича. Закін. Університет св. Володимира (Київ, 1892), удосконалював зна­н­ня в Німеч­чині, захистив доктор. дис. у Базел. університеті (Швейцарія, 1896). Практикував у Фрайбур. університеті (1895–97) та лаб. хім. заводу в Танні (Ельзас; 1897–98). У 1899–1904 видавав ж. «Химик» (С.-Петербург); 1904–17 — у Т-ві нафт. виробництва братів Нобель: кер. лаб. в Баку, від 1909 — Центр. хім. лаб. у С.-Петербурзі. Від 1920 — засн. і кер. Центр. хім. лаб., від 1925 — гол. хімік тресту «Азнафта» в Баку; водночас проф. Азерб. університету та політех. ін­ституту. 1924 — керівник нафт. лаб. Моск. теплотех. ін­ституту. Уперше систематизував дослідні дані в галузях хімії та фізико-хімії нафти. Пояснив фіз. сутність процесу пере­гонки нафти з водяною парою (1908). Висунув гіпотезу про існува­н­ня фіз.-хім. сили притяга­н­ня як проміжної між хім. звʼязком і молекуляр. притяга­н­ням (1911–12), що була викори­стана при дослідж. гетероген. каталізу і стала основою для роз­робле­н­ня методів пром. очище­н­ня нафто­продуктів. Довів, що полімеризація олефінів від­бувається на природному алюмосилікаті. Автор фундам. пр. «Wissenschaftliche Grundlagen der Erdölbearbeitung» (Berlin, 1913; 1924; рос. перекл. — «На­учные основы пере­работки нефти», Баку, 1921; Москва, 1925; 3-є вид. — Москва; Ленін­град, 1940; франц. перекл. — Париж; Льєж, 1925; англ. перекл. — Лондон, 1926; 1932).