ГАЛУЩИ́НСЬКИЙ Михайло Микола­йович (26. 09. 1878, с. Звиняч, нині Чортків. р-ну Терноп. обл. — 25. 09. 1931, Львів) — громадсько-політичний та освітній діяч. Брат Івана, Миколи і Теодозія-Тита Галущинських. Навч. на філос. ф-тах Львів. та Віден. університетів (1898–1901). У студент. роки очолював товариства «Академічна громада» у Львові та «Січ» у Відні. Вчителював. 1910–14 — директор гімназії товариства «Рідна школа» у м. Рогатин (нині Івано-Фр. обл.). Учасник 1-ї світової війни. Коман­дант, референт УСС при Вищому командуван­ні австр. армії. Після війни — проф. Укр. таєм. університету. 1923–31 очолював товариство «Просвіта» у Львові, роз­робив фундам. про­граму його діяльності. За його головува­н­ня діяло 86 філій товариства, 2934 хати-читальні. Видавець ж. «Життя і зна­н­ня»; 1928–30 — сенатор (від Укр. нац.-демократ. обʼ­єд­на­н­ня), віце-президент Польс. сенату, посол. Г. найвищим імперативом у нац. вихован­ні вважав укр. державність. Провів титан. роботу щодо захисту прав і гідності українського народу в Польщі. Автор дослідж.: «Національне вихова­н­ня: Стат­ті і замітки» (Л., 1920); «Шевченко — поет життя й чину» (Л., 1921); «Михайло Драгоманов — ідеолог нової України» (Л., 1921); «Книжка й українське громадянство» // «ЛНВ», 1922, т. 28, кн. 7; «Поза­шкільна освіта» (Л., 1927); «Пере­важна справа: На маргінесі польського законо­проекту про громадські бібліотеки» // «Діло», 1930, 4 січ.; «З Українськими Січовими Стрільцями: Спомини» (Л., 1934).