Гемоглобін

ГЕМОГЛОБІ́Н (від грец. αἷμα– кров та лат. globus — куля) — складний білок гемо­протеїн, що належить до хромо­протеїнів. Г. — осн. білок дихал. циклу, який при­єд­нує О₂ при атмо­сфер. тиску і вивільняє в умовах його не­стачі та ві­ді­грає важливу роль в пере­несен­ні СО₂ від тканин до органів диха­н­ня. Знаходиться в еритроцитах крові майже всіх хребетних та гемолімфі більшості без­хребетних. Молекулярна маса Г. — 64–68 тис., в одному еритроциті міститься бл. 400 млн молекул. Г. добре кри­сталізується, форма кри­сталів у різних тварин неоднакова. У молекулах Г. дорослої людини міститься бл. 3 г заліза (70 % від заг. кількості в організмі людини). Г. складається з білка глобіну (96 %) та простетичної (небілк.) групи — гему (4 %), завдяки якому кров має червоне забарвле­н­ня. Гем — це залізопорфірин з Fe²⁺ в центрі ядра з 4-х пірол. кілець. Ко­ординац. звʼязком до заліза при­єд­нується О₂ або такі сполуки, як СО, Н₂, азиди, F⁺. Гем здатний утворювати комплексні сполуки з аміаком, піридином, гідразином, амінами, амінокислотами, пере­творюючись у гемохромогени. При дії на Г. таких окислювачів, як пероксиди, окиси азоту, хінони тощо від­бувається окисле­н­ня Fe²⁺ до Fe³⁺ з утворе­н­ням метгемо­глобіну коричневого кольору, який не здатний при­єд­нувати ні О₂, ні СО₂. Будова гему у всіх видів тварин однакова, гетероген­ність Г. об­умовлена особливостями будови глобіну. Г. пере­носить СО₂ та Н⁺, при­єд­нуючи їх до N-кінцевих груп білка.

Не­стача заліза в їжі або роз­лади при його всмоктуван­ні призводять до зниже­н­ня рівня Г., що су­проводжує захворюва­н­ня залізодефіцит. або гіпохром. анемії (хлороз). Спадк. захворюва­н­ня гемохроматоз (пігмент. цироз, бронз. діабет) повʼязане з надлишком заліза в крові. При масовому руйнуван­ні еритроцитів виникає захворюва­н­ня гемосидероз (при інфекц. захворюва­н­нях, отруєн­ні грибами, укусах змій).

Видові та індивід. особливості будови Г. та міо­глобіну встановили М. Стародуб (Київ), Б. Сухомлинов та В. Коробов (Львів. університет); вони також дослідили радіац. ураже­н­ня Г. у ссавців.

Завантажити статтю