ВНУ́ТРІШНІ ВІЙСЬКА́ — військові формува­н­ня МВС‚ при­значені для охорони й оборони важливих державних обʼєктів‚ дипломатичних пред­ставництв‚ участі в охороні громадського порядку та боротьбі зі злочин­ністю‚ а також забезпече­н­ня режиму воєн­ного стану. В Україні геть­ман. доби (17 — серед. 18 ст.) функції В. в. виконували сердюц. полки. Історія В. в. у Рос. імперії, як окремої структури, починається від внутрішньої сторожі — військ. формува­н­ня, створеного 1811 указом імператора Олександра І. До 1864 існував окремий корпус внутр. сторожі, згодом його обовʼязки пере­дані т. зв. місц. військам. За часів Визвол. змагань 1917–21 зав­да­н­ня В. в. виконували армій. формува­н­ня і загони Вільного козацтва (УНР), держ. та польова жандармерія (УГА), Окрема Сердюц. дивізія (Геть­манат). У СРСР попередниками В. в. були війська ВЧК, внутр. охорони Республіки та внутр. служби. До їхнього складу входили частини оператив. при­значе­н­ня і частини охорони під­приємств промисловості й залізнич. транс­порту. Термін «В. в.» став вживаним від 1922 на по­значе­н­ня частин ГПУ, зайнятих службою у внутр. ра­йонах країни. Під час 2-ї світової війни В. в. охороняли тил діючих фронтів і армій. До функцій конвой. частин додалися конвоюва­н­ня й охорона військовополонених. На Зх. Україні В. в. використовувалися у боротьбі проти під­роз­ділів УПА (див. Винищувальні баталь­йони). Від­повід­но до Указу Президії ВР УРСР від 4 листопада 1991 В. в. МВС СРСР, що дис­локувалися на тер. УРСР, прийняті під юрисдикцію УРСР із під­порядкува­н­ням їх МВС УРСР. Від 26 березня 1992 діяльність В. в. регламентована від­повід. Законом України.