Без’ядерний статус України, Будапештський меморандум

Визначення і загальна характеристика

БЕЗ­ʼЯ́ДЕРНИЙ СТА́ТУС УКРАЇ́НИ (БСУ) — особливість воєн­ної політики й між­народно-правових зобовʼязань України, повʼязаних з добровільною від­мовою від третього в світі за величиною потенціалу ядерних озброєнь і дотрима­н­ням основних принципів цього статусу — зобовʼяза­н­ням не виробляти, не роз­міщувати й не ви­пробовувати ядерну зброю на своїй території. Вперше БСУ зга­дано в Декларації про державний суверенітет України (16 липня 1990), в якій УРСР урочисто проголосила про намір стати по­стійно нейтральною державою, яка не братиме участі у військових блоках і дотримуватиметься не­ядерних принципів. 24 жовтня 1991 ВР України затвердила по­станову «Про без­ʼ­ядерний статус України». Під­тверджуючи висловлений у Декларації намір дотримуватися 3-х не­ядерних принципів, усві­домлюючи необхідність суворого додержа­н­ня Договору про нерозпо­всюдже­н­ня ядерної зброї (ДНЯЗ) 1968, прагнучи зробити внесок у зміцне­н­ня між­народного режиму нерозпо­всюдже­н­ня ядерної зброї, ВР України заявила про таке:

1. наявність на території України ядерної зброї колишнього СРСР є тимчасовою;
2. тепер ця ядерна зброя пере­буває під контролем від­повід­них структур колишнього СРСР. Україна наполягає на праві свого контролю за неза­стосува­н­ням ядерної зброї, роз­ташованої на її території;
3. Україна проводитиме політику, спрямовану на повне знище­н­ня ядерної зброї та компонентів її базува­н­ня, що роз­ташовані на території України. Вона має намір зробити це у мінімальні терміни, виходячи з правових, технічних, фінансових, організаційних та інших можливостей, з належним забезпече­н­ням екологічної без­пеки. В Україні буде роз­горнуто широку про­граму конверсії оборон­ної промисловості, пере­профілюва­н­ня частини військ.-промислового потенціалу на потреби економічного та соціального роз­витку;
4. Україна як одна з правона­ступниць колишнього СРСР додержуватиметься положень Договору між США та СРСР про скороче­н­ня стратегічних на­ступальних озброєнь 1991 в частині, що стосується ядерних озброєнь, роз­ташованих на її території. Україна готова роз­почати пере­говори з Білорус­сю, Казах­станом, РФ, за участі від­повід­них структур колишнього СРСР, про знище­н­ня стратегічних ядерних озброєнь, що під­падають під дію цього Договору;
5. Україна вживатиме заходів для знище­н­ня всіх інших ядерних озброєнь, роз­міщених на її території, і з цією метою, в разі необхідності, готова брати участь у пере­говорах з усіма зацікавленими сторонами, зокрема через чинні багато­сторон­ні механізми в галузі роз­зброє­н­ня;
6. Україна вживатиме належних заходів щодо забезпече­н­ня фізичної без­пеки ядерної зброї, яка пере­буває на її території, протягом усього часу до повного знище­н­ня цієї зброї;
7. Україна має намір при­єд­натися до ДНЯЗ як не­ядерна держава й укласти з МАГАТЕ від­повід­ну угоду про гарантії. На під­ставі цих документів Україна здійснювала адміністративний контроль та управлі­н­ня стратегічними ядерними силами на своїй території, а також отримала можливість здійснювати контроль за роз­комплектацією ядерних боєзарядів, що вивозяться на території РФ.

Ядерна спадщина після роз­паду СРСР

Після роз­паду СРСР понад 30 тисяч його ядерних боє­головок опинилися на території України, Білорусі, Казах­стану та Росії. 21 грудня 1991 року в Алма-Аті після під­писа­н­ня 11-ма колишніми республіками СРСР Протоколу про факт припине­н­ня існува­н­ня СРСР, усі чотири держави, на території яких залишилася ядерна зброя, під­писали угоду. Вона перед­бачала пере­да­н­ня всієї тактичної ядерної зброї Російській Федерації для демонтажу під спільним контролем. При цьому викори­ста­н­ня зброї, яка під­лягає ліквідації, президент Російської Федерації повинен був узгоджувати з лідерами інших ядерних держав. Важливо за­значити, що Казах­стан тоді не погодився ліквідувати зброю на його території та при­єд­натися до Договору про нерозпо­всюдже­н­ня ядерної зброї як без­ʼ­ядерна держава. Україна і Білорусь по­обіцяли це зробити.

30 грудня 1991 року під­писано Угоду Спів­дружності Незалежних Держав зі стратегічних сил, яка перед­бачала, що Україна має пере­дати чи ліквідувати всю тактичну зброю до 1 червня 1992 року, а всю стратегічну — до кінця 1994 року.

Після під­писа­н­ня 23 травня 1992 року в Лісабоні пред­ставниками України, Білорусі, Казах­стану, Російської Федерації та Сполучених Штатів Америки окремого протоколу до договору СТАРТ-1, Україна мала ліквідувати тільки 130 ракет старого зразка типу СС-19, роз­ташованих на її території, зберігаючи 46 ракет найновішого типу СС-24 та ядерні бомбардувальники. Під­писа­н­ня цього протоколу одночасно допускало ви­зна­н­ня цих країн ядерними державами (хоча і тимчасово).

19 жовтня 1993 року Верховна Рада України прийняла Воєн­ну доктрину України. У ній, у під­роз­ділі 1. 3. «Ставле­н­ня України до ядерної зброї та інших видів зброї масового знище­н­ня» йдеться про те, що Україна вважає за­стосува­н­ня ядерної зброї не­припустимим. <...> Україна має намір у майбутньому стати без­ʼ­ядерною державою.

Три­сторо­н­ня заява Президентів України, США та Росії

14 січня 1994 року на зу­стрічі, яка була організована в Москві, Президенти України, РФ та США під­писали Три­сторон­ню угоду (заяву) щодо української ядерної зброї, що зосереджувалася на практичних аспектах її пере­дачі та ліквідації. Документ перед­бачав перед­усім фінансову компенсацію за ядерні боєзаряди. РФ пере­дала Україні тепловидільні елементи для ядерних електро­станцій, які містили 100 т низько­збагачуваного урану. Україна пере­дала 200 ядерних боє­головок від ракет СС-19 і СС-24 для їх ліквідації. Було досягнуто домовленості зі США про збільше­н­ня компенсації за демонтаж ядерних боєзарядів до 350 млн дол. Крім цього, даною Угодою гарантовано без­пеку й територіальну цілісність України, яка добровільно позбулася атомної зброї. США та Росія зобовʼязалися утримуватися від економічного тиску, від по­грози силою або її за­стосува­н­ня проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України й заявили, що жодні їхні озброє­н­ня ніколи не будуть за­стосовані проти України, окрім як у цілях само­оборони. Пізніше, в рамках Будапештського меморандуму, до таких гарантій Україні при­єд­налася й Велика Британія. В обмін на гарантії без­пеки Україна зі свого боку зобовʼязалася ліквідувати всю ядерну зброю, окрім стратегічного на­ступального озброє­н­ня, дис­локованого на її території.

Загалом протягом 1993–1994 років Україна виконала величезний обсяг робіт: із бо­йового чергува­н­ня було знято 40 ракет, понад 300 боєзарядів вивезено на російські під­приємства для подальшого їх роз­комплектува­н­ня та знище­н­ня.

Будапештський меморандум

5 грудня 1994 Україна при­єд­налася до Договору про нерозпо­всюдже­н­ня ядерної зброї. У звʼязку цим того ж дня, 5 грудня 1994 року, було укладено Меморандум про гарантії без­пеки у звʼязку з при­єд­на­н­ням України до Договору про нерозпо­всюдже­н­ня ядерної зброї, ві­домий як Будапештський меморандум (подія від­булася в Будапешті, під­писанти: Леонід Кучма, Борис Єльцин, Білл Клінтон і Джон Мейджор). Документ політично формалізував між­народні без­пекові гарантії України збоку РФ, США та Великої Британії у звʼязку з її статусом без­ʼ­ядерної держави. Однак Будапештський меморандум не мав юридично обовʼязкової сили, що пізніше стало критичним, коли РФ порушила його положе­н­ня, окупувавши Крим у 2014 році.

Наслідки

Ухвалюючи у 1991 році ріше­н­ня про досягне­н­ня без­ʼ­ядерного статусу, Президент України Леонід Кравчук і Верховна Рада України недо­статньо чітко уявляли собі всю складність і багато­гран­ність процесу ядерного роз­зброє­н­ня, мас­штабність і витратність процедур скороче­н­ня на­ступальних озброєнь, дис­локованих на території України. Добровільно, в одно­сторон­ньому порядку беручи на себе ці зобовʼяза­н­ня, Україна роз­раховувала на адекватну реакцію західних держав.

Не­зважаючи на парадоксальність ситуації — від ядерної зброї добровільно і назавжди від­мовилася велика європейська держава, — замість поро­зумі­н­ня і під­тримки Україна від­чула економічний та політичний тиск, а згодом військову агресію збоку РФ. Значе­н­ня України у світовому процесі ядерного роз­зброє­н­ня ще належить усві­домити усьому світовому спів­товариству. З нагоди 30-річчя під­писа­н­ня Будапештського меморандуму МЗС України зробило заяву, наголосивши, що Меморандум мав стати значним етапом у зміцнен­ні глобального ядерного роз­зброє­н­ня та слугувати прикладом для інших держав у від­мові від ядерного озброє­н­ня. <...> Однак він не зміг запобігти агресії РФ як держави, що володіє ядерною зброєю, проти України як держави, яка від свого ядерного арсеналу від­мовилася. <...> Маючи за плечима гіркий досвід Будапештського меморандуму, ми не при­станемо на жодні альтернативи, сурогати чи замін­ники повноправного членства України в НАТО.

Завантажити статтю