АНТОНЕ́НКО-ДАВИДО́ВИЧ Борис Дмитрович (псевд.: Бог­дан Вірний, Антоненко Б., Петро Котик; 23. 07(05. 08). 1899, с. Засу­л­ля у перед­місті м. Ромен Полтав. губ., пізніше смт, нині у межах м. Ромни Сум. обл. — 09. 05. 1984, Київ) — прозаїк, поет, публіцист, літературо­знавець, мово­знавець, пере­кладач, громадський діяч, активний учасник національно-визвольних змагань 1917–20 і дисидентського руху опору. Державна премія України імені Тараса Шевченка (посмертно, 1992). Закін. Охтир. г-зію. Навч. на природничому від­діл. фіз.-мат. факультету Харків. університету, на істор.-філол. факультеті Київ. університету та Київ. ІНО, але диплома про вищу освіту так і не отримав. За студент. часів працював санітаром-дезинфектором, учителем, 1920–21 — зав. Охтир. повітнаросвіти, пізніше вчителював, завідував від­ділом культури й мистецтва київ. г. «Пролетарська правда», відп. секретарем (по суті — ред.) ж. «Глобус», худож. ред. Київ. кіноф-ки, потім пере­йшов на літ. роботу як прозаїк, пере­кладач і стиліст. редактор. На поч. 1920 став чл. Укр. комуніст. партії (УКП); у травні 1920 пере­йшов до КП(б)У, проте через нес­прийня­т­тя НЕПу і незадоволе­н­ня практикою роз­вʼяза­н­ня компартією нац. пита­н­ня ви­йшов із неї і восени 1921 знову повернувся до УКП. Пере­конавшись, що діяльність УКП без­пер­спективна, у жовтні 1924 ви­йшов із партії і назавжди ві­ді­йшов від парт. діяльності. Писати пробував іще в гімназії російською мовою. Кілька його віршів було на­друковано в ж. «Ученик» (С.-Петербург), а в охтир. гімназ. ж. «Школьный луч» (1916) опубл. нарис «Моя поездка на Кавказ». Укр. мовою дебютував 1921 низкою публіцист. статей в охтир. пресі. Перше оповіда­н­ня «Остан­ні два» зʼявилося 1923 у київ. ж. «Нова громада», потім твори А.-Д. друкувалися пере­важно в «Новій громаді», харків. «Червоному шляху» та київ. ж. «Життя й революція». Був членом літ. організацій «Аспис», «Ланка» («Марс»). 2 січня 1935 А.-Д. заарештовано в Алма-Аті й привезено під конвоєм до Києва; арештові пере­дувало цькува­н­ня у пресі за повість «Смерть» (Х., 1928; Л., 1942; Лондон, 1954; Торонто, 1959; англ. мовою — Мельбурн, 1986), у якій ішлося про неможливість для українця по­єд­нати чесність перед своїм народом і вірне служі­н­ня РКП(б), КП(б)У, досягти внутр. духов. гармонії з комуніст. мора­л­лю та зображено процес витравле­н­ня нац. сві­домості в укр. інтелігенції; і зб. репортажів «Землею українською» (К., 1930; Л., 1942; Філадельфія, 1955), за які інкриміновано «зоологічний націоналізм». У вересні слідчі військ. трибуналу Київ. військ. округу звинуватили його в націоналізмі та контр­революц. діяльності як чл. УВО, що повністю поділяв її про­граму і тактику. За цим сфабриков. звинуваче­н­ням А.-Д. засуджено на 10 р. по­збавле­н­ня волі у концтаборах ГУЛАГу. 20 травня 1937 від­діл. спецколегії Далеко­схід. кра­йового суду при БАМЛАГу НКВС на ст. Урульга на закритому суд. засі­дан­ні знову звинуватило А.-Д. в контр­революц. агітації, додавши ще 10 р. неволі і 5 р. обмеже­н­ня у правах. 1947 письмен­ника звільнено з увʼязне­н­ня. 1948 А.-Д. нелегально повернувся в Україну і став працювати фельдшером у лікарні с. Білий Рукав на Він­нич­чині. 6 липня 1951 його без суду на під­ставі ріше­н­ня «трійки» як «по­вторника» було вивезено на довічне засла­н­ня до Краснояр. краю під на­гляд органів держ. без­пеки. 1956 по­становою ВР СРСР А.-Д. реабілітовано, 1957 він повернувся до Києва, а від­так і до літ. праці. Це був вельми плідний для нього період. 1963 у Києві опубл. роман «За ширмою», у якому А.-Д., за власним зі­зна­н­ням, хотів нагадати молодому поколін­ню про його обовʼязок перед батьками. Твір пере­ріс цей задум (образ матері спри­ймається як символ України) і став поміт. явищем у літ. процесі 60-х рр. У низці творів А.-Д. змальовує жахи сталін. концтаборів. Але за умов нової хвилі політ. ре­пресій в Україні його знову під­дають цькуван­ню, від 1970 не друкують, а в пресі навіть не згадують. Про смерть А.-Д. не було навіть некролога — тільки скупе, із 17 слів, пові­домле­н­ня в «Літературній Україні». Творчість і громадян. позиція письмен­ника мали великий вплив на дисидент. рух 60–80-х рр., його по­стать символізує проти­стоя­н­ня тиранії та русифікації.