АРТЕФА́КТ (від лат. artefactum — штучно зроблене) — будь-що створене («штучне»), на противагу природному. А. — це пере­важно витвори людей, хоча до нього можна від­носити також витвори тварин. У більшості ці витвори є деякими сталостями, однак до А. належать також окремі події і процеси — напр., викона­н­ня муз. твору. Очевидно, до А. не можна від­носити природні наслідки жит­тєдіяльності тварин і людей — «сліди» цієї жит­тєдіяльності; хоча існують межові випадки, коли неясно, чи маємо ми справу з такими «слідами», чи з «витворами». Термін «А.» вві­йшов у вжиток завдяки його першоза­стосуван­ню в археології. Нині ним по­значають широке коло створених речей. Перед­усім це культура в антрополог. значен­ні слова — як усе створене людиною в додаток до природ. оточе­н­ня. До культури, у широкому значен­ні слова, належать не тільки «речі», а й спосіб життя, ритуали, міфи, ідеї тощо. На від­міну від природних речей, А. не під­даються т. зв. «природній класифікації» (тобто класифікації, що ґрунтується на знаходжен­ні деякої спільної основи, або «суб­станції»). Тож дослідже­н­ня А., як правило, здійснюють у контекс­ті діяльності людини: в описі А. звертають увагу перед­усім на їхнє при­значе­н­ня — на ту роль, яку вони повин­ні виконувати від­повід­но до задуму їхнього творця. Тобто, маємо справу з функціонал. під­ходом до А., який започаткував ще Аристотель. А. зʼявляються у просторі можливих обʼєктів, чи, інакше, можливих світів. Без­перечно, природні особливості того світу, в якому ми живемо, ставлять певні межі для реально можливого, однак самі ці межі є рухливими. Те, що ми спо­стерігаємо в модерній історії, свідчить про швидке зро­ста­н­ня маси створених речей. При цьому, якщо в ран­ній період індустріалізації пере­важало створе­н­ня механізмів, то сьогодні ми є свідками великих можливостей біо­логії (генна інженерія, створе­н­ня штуч. органів тощо) та коґнітивних технологій, створе­н­ня «ро­зумних машин» — серед них найвидатнішим винаходом є сучасний компʼютер. Моделюва­н­ня, яке стало можливе з його допомогою, до­зволяє обстежувати про­стір можливих світів (незалежно від сучас. можливостей їхньої реалізації). На черзі, мабуть, такий прорив у галузі психології. Разом з тим бурхливе зро­ста­н­ня «штучної оболонки» нашого життя породжує низку гострих морал.-психол. про­блем, які стають предметом різноманіт. досліджень, зокрема з боку сучас. футурологів (див., напр., «Шок від майбутнього» О. Тофлера).