АТАМАНЮ́К Василь Іванович (псевд. — Яблуненко В.; 14. 03. 1887, містечко Яблунів, нині смт Косів. р-ну Івано-Фр. обл. — 1940, концтабір «Карлаг») — поет, пере­кладач, літературо­знавець, політичний діяч. Належав до літ. організації «Західна Україна». Закін. юрид. факультет Львів. університету. Був вояком австр. армії (від 1915), перекл. у Пресбюро, згодом — у легіоні УСС. У 1918–20 жив у Катеринославі (нині Дні­пропетровськ), належав до партії боротьбистів; працював секр. г. «Боротьба», завідував труд. школою. Від 1922 — у Києві. Перша поет. зб. «Як сурми заграли до бою» (Ві­день, 1916) мала антивоєн­не спрямува­н­ня. Вірші, оповіда­н­ня, перекл. та літ.-крит. стат­ті друкував у газетах і журналах «Український пролетар», «Вісті», «Більшовик», «Пролетарська правда» та ін. Поет. зб.: «Чари коха­н­ня» (1921), «Хвилі життя» (1922), «Жовтень» (1924), «Дума про Степана Мельничука» (1924), «Галичина» (1925), «Зажурені флояри» (1928), «За Збручем грози» (1930); зб. оповідань: «Тяжкі роки» (Х.; О., 1930), «Батіг і багнет», «Крізь кривду і кров» (обидві — Київ; Харків, 1932). Від­образив болі й страж­да­н­ня зх.-укр. селян в умовах польс. гніту, наро­ста­н­ня рев. на­строїв, духовну спорідненість зх. і сх. українців. Писав оповіда­н­ня для дітей. Упорядкував низку зб., зокрема «Сатира і гумор» (1926), «Літературні пародії» (1927), «Революційна поезія Західної України» (1930), а також «Антологію західноукраїнської літератури ХХ ст.» (1930), «Антологію української поезії» (разом з Ф. Якубовським, т. 1–3, 1930–31; усі — Київ). На поч. 30-х рр. А. виключено з літ. організації «Західна Україна». У 1933 заарешт. як «один із керівників київської організації УВО». Засудж. на 5 р. 1937 його справу пере­глянуто і винесено новий вирок — роз­стріл. Реабіліт. 1965. Одну з вулиць Коломиї на­звано іменем А.