Аушвіц

А́УШВІЦ (нім. Auschwitz, або Auschwitz-Birkenau) — найбільший концентраційний і винищувальний табір нацистської Німеч­чини, роз­ташований за 60 км на Захід від Кракова, по­близу польського м. Освенцім. Звідси інша назва — Освенцім. Засн. за наказом кер. СС Гім­млера 27 квітня 1940 і діяв до червня 1940. Потім був роз­ширений і поділений на 3 ч.: Аушвіц І — табір, зарезервований для політ. вʼязнів; Аушвіц ІІ (Біркенау) — величезний винищувал. комплекс, збудований у жовтні 1941 за 3 км від першого табору; Аушвіц ІІІ, який у травні 1942 став табором рабської праці. Найбільше в Освенцімі було знищено євреїв. Припускається, що майже чверть (1,5 млн) євреїв, замордов. нацистами в т. зв. Остаточній Солюції, загинули там. Для цього в Біркенау спорудили кілька газових камер (у кожній можна було вбивати 6 тис. людей щодня) і крематорії. Багато євреїв у цьому таборі були вихідцями з України. Крім євреїв, у таборах були інтерновані цигани, поляки, українці та пред­ставники ін. національностей. Перші українці в Освенцімі походили із зх. земель України й були привезені разом із польс. полоненими. У серпні 1941 до них при­єд­нали рад. укр. полонених і політ. вʼязнів, зокрема й чл. ОУН. У цьому таборі було увʼязнено понад 15 тис. українців; більшість із них загинули внаслідок голоду, епідемій, поганого до­гляду й мордува­н­ня. Не­зважаючи на протести увʼязнених, українців реєстрували не за національністю, а за громадянством. Ті, що походили з Рад. Союзу, як знак ідентифікації, носили літеру «R», з Польщі — літеру «P», з Чехословач­чини — літеру «C», з Румунії — літери «Ru». Були й винятки: деяким укр. увʼязненим жінкам було до­зволено носити літеру «U», що від­повід­ала їхній нац. належності, а згодом невелика група увʼязнених чоловіків у одному з від­ділів табору теж мала такий до­звіл. Рад. увʼязненим (серед них і українцям) та євреям не до­зволялося отримувати пошту й пакунки з дому. Табірна адміністрація заборонила Укр. Червоному Хресту допомагати своїм землякам у таборі. Рад. українці за­знавали найбільших катувань. У нацист. расист. ієрархії вони стояли «вище» євреїв і циган, які мали бути знищені першими, але нижче ін. етніч. груп. Більшість рад. військовополонених українців гинули від­разу після привезе­н­ня їх до табору. За однією з версій, між жовтнем 1941 і лютим 1942 бл. 8320 рад. військовополонених були знищені за допомогою інʼєкцій фенолу в серце. Хоча плани стерилізації всіх вʼязнів словʼян. походже­н­ня не були здійснені, українці разом із ін. словʼянами були залучені до екс­периментів зі стерилізації. На рад. полонених і хворих вʼязнях весною 1942 ви­пробували газ «циклон Б», який згодом був ужитий для мас. убивств. Більшість українців використовували для рабської праці, але декого залучали на допомогу адміністрації табору як на­глядачів і вартових. Укр. вартові в Освенцімі зорганізували пов­ста­н­ня проти німців уночі 3 липня 1943. Спроба не вдалася, і всіх пов­станців було знищено. Українці також брали участь у деяких акціях спротиву протягом 1944. Кілька українців утекли з Освенціма. У 1943– 44 винищува­н­ня вʼязнів, окрім євреїв, дещо зменшилося через те, що німці почали використовувати їхню раб. працю у промисловості та с. госп-ві. Коли рад. армія вступила до Польщі, більшість увʼязнених з Освенціма було еваку­йовано до ін. концентрац. таборів на окупов. нацистами територіях. Коли рад. війська зайняли табір 27 січня 1945, там лишилося ще 7650 вʼязнів, серед яких — 180 дітей. Більшість укр. вʼязнів в Освенцімі — військовополонені з центр. і сх. земель України або колишні політ. активісти, зокрема Б. Кордюк, Р. Роз­дольський, В. та О. Бандери. Про пере­бува­н­ня в Освенцімі кілька колишніх укр. вʼязнів написали або за­ілюстрували свої спогади. Нині в Україні діє Ліга українських колишніх політвʼязнів, заснована колишніми укр. вʼязнями Освенціма та ін. концентрац. таборів.

Завантажити статтю