Археологічна періодизація

АРХЕОЛОГІ́ЧНА ПЕРІОДИЗА́ЦІЯ — роз­поділ минувшини людства на археологічні періоди за ознаками матеріальної культури, пере­важно — за матеріалами, з яких виготовлено знаря­д­дя праці. Нині людську історію поділяють на такі періоди:

По­дана періодизація є від­ображе­н­ням «системи трьох віків», яку виклав у 1 ст. до н. е. Лукрецій Кар у «Природі речей» (а ще раніше Гесіод у праці «Заня­т­тя і дні»). Упорядковуючи колекції Копенгаґенського музею, Х. Томсен роз­робив власну «систему трьох віків», в основу якої поклав матеріально-речовий критерій. У працях еволюціоністів Д. Леб­бока і Г. Мортільє речовий критерій доповнено технологічним — у камʼяному віці зʼявилися періоди палеоліту, мезоліту, неоліту. Теоретичною основою цієї періодизації ви­ступала історична геологія.

Із роз­витком етно­графічної науки зʼявилася можливість транс­формувати історично-порівняльний метод на археологічно-етно­графічний. 1843 С. Нільсен на основі способів виробництва та засобів існува­н­ня виділив чотири стадії роз­витку людства:

• дикунство — час мисливсько-збиральницького та рибальського господарства;
• номадизм — період кочового скотарства; роз­виток землеробства;
• цивілізація — характеризується появою держави, роз­поділом праці, карбува­н­ням монет.

Пита­н­ня археологічної періодизації повʼязане з про­блемою періодизації як методу історичних досліджень. Роз­різняють три рівні виділе­н­ня критеріїв періодизації: філософський, методологічний, предметний. Хоч періодизація історочинго роз­витку первісності не допомагає вирішити пита­н­ня систематизації і типологізації археологічних джерел, але залишається однією з основних про­блем археології.