Архипенко Олександр Порфирович

АРХИ́ПЕНКО Олександр Порфирович (18(30). 05. 1887, Київ — 24. 02. 1964, Нью-Йорк) — скульптор, живописець, графік. Навч. у Київ. худож. училищі (1902–05), з якого був виключ. за участь у студент. ви­ступах у звʼязку з поч. революції 1905–07. У 1906 пере­їхав до Москви, де до 1908 продовжував студії в училищі живопису, скульптури та архітектури. 1908–21 — у Парижі, 1921–23 — Берліні, від 1923 — у Нью-Йорку. 1921 заснував мист. школу в Берліні, а після 1923 — ще кілька в США. А. — один із законодавців світ. мистецтва 20 ст.: першим за­стосував кубіст. форму в скульптурі («Статуетка», «Боксери», «Гондольєр» — усі 1914; «Солдат іде», 1917), за­провадив порожнини — наскрізні отвори (інтервали) та увігнутості (конкейви) замість опуклостей. Вина­йшов новий різновид рельєфної поліхром. різьби — т. зв. скульптомалярство («Купальниця», 1915; «Натюрморт на круглому столі», 1916; «Жінка, яка стоїть», 1919 та ін.). Інтер­претуючи пластичні традиції готики, Ренесансу, бароко, А. часто за­стосовував при­йоми роз­фарбовува­н­ня своїх композицій («Карусель Пʼєро», 1913; «Жозефіна Бонапарт», 1935; «Жовте і чорне», 1938; «Океанська мадон­на», 1957). А. по­єд­нував різні матеріали: метал, скло, цемент, дерево, теракоту, пластмасу, перли тощо. 1912 А. від­крив і 1924 об­ґрунтував принципи «рухомого малярства», сконструював склад. механізм, який завдяки рухомим вузьким кольор. смужкам давав можливість витворювати композиції, образна конфігурація яких змінювалася за автор. задумом (т. зв. архипентура). У своїх деформаціях від­ображуваного спирався на пропорц. лад багатьох культур. явищ давнини — від трипіл. неоліт. пластики, єгипет. мистецтва, готики, половец. архаїки до укр. нар. мистецтва. Як один із яскравих і характер. пред­ставників авангардизму, А. мав знач. вплив на роз­виток модерніст. мистецтва в країнах Європи та Америки. Однак ві­домі і його реаліст. твори — композиції і порт­рети, по­значені глибокою психологічністю, виразністю і досконалістю образного і пластич. ріше­н­ня («Мати і дитина», 1910; «Білий торс», 1916; цикл порт­ретів дружини митця «Анжеліка», 1920-і рр.; порт­рети Т. Шевченка, 1923; І. Франка, 1925; диригентів В. Менґельберґа, 1925 і В. Фуртвенґлера, 1927; амер. письмен­ника Т. Вайлдера, 1926 та ін.). Брав участь у ви­ставках: «Золотий пере­тин» (Париж, 1912), «Armory Show» (Нью-Йорк, 1913), «Перша російська ви­ставка» (Берлін, 1922), «Кубізм та абстрактне мистецтво» (Нью-Йорк, 1936). Усього мав 118 персон. ви­ставок. Під­тримував творчі звʼязки з укр. інтелігенцією Львова та Києва. У 1933, під час Світ. ви­ставки у Чикаґо, ви­ставляв 48 робіт в укр. павіль­йоні; виконав для укр. частини парку у Клівленді памʼятники князеві Володимирові Великому, Т. Шевченкові, І. Франкові; створив два погру­д­дя Т. Шевченка. Твори художника зберігаються в багатьох музеях світу, а також у НХМ у Києві, Нац. музеї у Львові, Музеї образотвор. мистецтва ім. О. Пушкіна в Москві. Автор теор. нотаток, присвяч. про­блемі космізму у мистецтві та об­ґрунтуван­ню влас. твор. методу, оприлюднених у моно­графії «Archipenko. Fifty creative years» (Нью-Йорк, 1960; у ж. «Хроніка-2000». К., 1993. № 5, 6). (Див. іл. на аркуші «Скульптура» та до стат­ті «Авангардизм»).

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю