КОНСЕ́НСУС (від лат. consensus — згода, одно­­стайність) — поня­т­тя практичної філософії, яке перед­бачає досяг­не­н­ня балансу інтере­сів у су­спільстві на ґрунті універсального поро­зумі­н­ня щодо основних цін­ностей та етичних норм; збіг думок, досягне­н­ня згоди, прий­ня­т­тя рішень зі складних питань учасниками нарад, конференцій шляхом обговоре­н­ня та взаємних по­ступок. У політичній філо­со­фії К. є центр. темою теорії ідентичності, яка спирається на уявле­н­ня, що суперечності і роз­­­маї­т­тя є руйнівними для су­спільства. К. є також фундам. поня­т­тям ко­­мунікативної філософії та етики дискурсу (К.-О. Апель, Д. Бьолер, Ю. Габермас, В. Кульман та ін.). Комунікативна філософія виходить із роз­різне­н­ня К. і ком­промісу, а від­повід­но — теорії К. і теорії договір. досягне­н­ня ком­промісу. Теорії договору спрямовані на те, щоб дати від­повідь на запита­н­ня, як за умов протилеж. інтересів можуть спів­­відноситися стратегічні дії áкто­рів і бути таким чином реалізовані, щоб су­противники могли мотивувати свої дії узгодженими і обмеженими угодами інтересами. Теорії К. спрямовані не на зʼясува­н­ня умов досягне­н­ня ком­промісу, а на пошук сенсу істини і обовʼязковості, де аргу­ментатив. К. по­стає критерієм істини стверджувал. висловлювань та об­ґрунтува­н­ня належніс. висловлювань та соц. (мо­­рал. і правових) норм. Роз­різняють істин. (рац.) і хибний К. За умов істин. К., концепт якого є подальшим роз­витком Кантового принципу універсалізації, критерієм істини та загально­значущості етич. норм по­стає поро­зумі­н­ня не емпіричних, а принципово усіх можливих ро­­зумних (здатних до аргументації) субʼєктів; поро­зумі­н­ня дося­­гають завдяки «невимушеному примусу найвагомішого аргументу» (ідеал. дискурс, Ю. Габер­мас). Хибний К. ґрунтується на нерефлексов. під­міні комунікатив. раціональності стратегіч. раціональністю (цілераціональністю), повʼя­зується з ідеол. (дог­мат.) системою цін­ностей. Термін «хибний К.» — комунікативна рекон­струкція поня­т­тя «хибна сві­домість» К. Маркса.