Комунікативна філософія
Визначення і загальна характеристика
КОМУНІКАТИ́ВНА ФІЛОСО́ФІЯ — напрям у сучасній західній філософії, де основним предметом і методом дослідження постає повсякденне мовленнєве спілкування між людьми. Серед представників — К.-О. Апель, Д. Бьолер, Ю. Габермас, В. Кульман, П. Ульріх. Комунікація перетворюється на парадигму філософування, яка заступає філософію буття та філософію свідомості. Продовжуючи тенденції герменевтично-прагматично-лінгвістично-семіотичного повороту в післягеґелевій філософії, що спрямовано на подолання «метод. соліпсизму» і монологізму філософії суб’єктивності, К. ф. звертається до традицій класич. трансцендентал. ідеалізму, трансформуючи останній на засадах інтерсуб’єктивності. Зміна парадигми, яка позначається переходом від філософії свідомості до філософії комунікації і від соціології, що ґрунтується на цілераціональній дії, до соц. теорії комунікатив. дії, спрямована на виявлення фундаментальніших засад філософування, порівняно з тими, які могли б бути виведені з люд. суб’єктивності. Це стосується також визначення достеменності й універсальності знання, обґрунтування правильності та загальнозначущості етич. норм і цінностей, де критерієм істини та останньою інстанцією, яка легітимує етичні й правові норми, постає аргументов. консенсус (консенсуал. теорія істини), що досягається в дискурсі. При цьому фактичне взаєморозуміння в емпірич. комунікації має бути перевірене на істинність та правильність на основі апріорі трансцендентал. (ідеал.) комунікації. Апріорі ідеал. дискурсу (трансцендентал. комунікації) передбачає необмеженість комунікації, тобто дискурс має бути відкритим для участі будь-якого розумного суб’єкта та вільним від відносин панування. З апеляцією до комунікації пов’язується надія на те, що в філос. та соц. теорію буде введено етич. вимір (комунікація передбачає суб’єкт-суб’єктні стосунки, визнання в ін. людині суверен. особистості). К. ф. безпосередньо пов’язана із комунікатив., або дискурсив. етикою, яка розробляє процедуру практ. дискурсу — метаінстанції легітимації морал. та правових норм. Вводячи інтерсуб’єктивність до засад соц. теорії комунікатив. дії, К. ф. досліджує можливості пом’якшення суперечності між «життєвим світом» і «системою», що в політиці позначається прагненням до демократизації, консенсуально-дискурсив. розв’язання конфлікт. ситуацій шляхом досягнення порозуміння, а також консенсуально-дискурсив. легітимації держави. В економіці представники комунікатив. теорії обґрунтовують можливість підпорядкування цілераціональності (зокрема підприємниц. діяльності, ринк. відносин) комунікатив. раціональності, тобто дискурсивно обґрунтов. етич. нормам; у педагогіці обстоюють ідею потенц. симетричності агентів процесу виховання. На основі дискурсу К. ф. створює процедуру вирізнення справді універсально значущих норм і цінностей від їх догматич. та ідеол. замінників, а тому постає також критикою ідеології, крит. теорією суспільства загалом.
Рекомендована література
Завантажити статтю
