КОМУНІКАТИ́ВНА ФІЛОСО́ФІЯ  — напрям у сучасній західній фі­­лософії, де основним предметом і методом дослідже­н­ня по­стає повсякден­не мовлен­нєве спілкування між людьми. Серед пред­ставників — К.-О. Апель, Д. Бьолер, Ю. Габермас, В. Куль­ман, П. Ульріх. Комунікація пере­­творюється на парадигму фі­ло­софува­н­ня, яка за­ступає філософію буття та філософію сві­до­мості. Продовжуючи тенденції герменевтично-прагматично-лінгвістично-семіотичного повороту в післягеґелевій філософії, що спрямовано на по­дола­н­ня «методологічного соліпсизму» і монологізму філософії субʼєк­тив­ності, К. ф. звертається до традицій класичного транс­цендентального ідеалізму, транс­формуючи остан­ній на засадах інтерсубʼєк­тив­ності. Зміна парадигми, яка по­значається пере­ходом від фі­­лософії сві­домості до філософії комунікації і від соціології, що ґрунтується на цілераціональній дії, до соціальної теорії комунікативної дії, спрямована на виявле­н­ня фундаментальніших засад філо­софува­н­ня, порівняно з тими, які могли б бути виведені з людської субʼєктивності. Це стосується та­кож ви­значе­н­ня достемен­ності й універсальності зна­н­ня, об­ґрунтува­н­ня правильності та за­­гально­значущості етичних норм і цін­ностей, де критерієм істини та остан­ньою ін­станцією, яка легітимує етичні й правові норми, по­стає аргументований консен­сус (консенсуальна теорія істини), що досягається в дискурсі. При цьому фактичне взаєморо­зумі­н­ня в емпіричній комунікації має бути пере­вірене на істин­ність та правильність на основі апріорі транс­цендентальної (ідеальної) комунікації. Апріорі ідеального дискурсу (транс­цендентальної комунікації) пе­редбачає необмеженість комунікації, тобто дискурс має бути від­критим для участі будь-якого ро­зумного субʼєкта та вільним від від­носин панува­н­ня. З апеляцією до комунікації повʼязу­ється надія на те, що в філософську та соціальну теорію буде введено етичний вимір (комунікація перед­бачає субʼєкт-субʼєктні стосунки, ви­зна­н­ня в інший людині суверен­ної особистості). К. ф. без­посередньо повʼязана із комунікативною, або дискурсивною етикою, яка роз­роб­ляє процедуру практичного дискурсу — метаін­станції легітимації моральних та правових норм. Вводячи ін­терсубʼєктивність до засад соціальної теорії комунікативної дії, К. ф. досліджує можливості помʼяк­шен­ня суперечності між «жит­тєвим світом» і «системою», що в політиці по­значається прагне­н­ням до демократизації, консенсуально-дискурсивного роз­вʼязан­ня конфліктних ситуацій шляхом досягне­н­ня поро­зумі­н­ня, а також консенсуально-дискурсивного легітимації держави. В економіці пред­ставники комунікативної теорії об­ґрунтовують можливість під­порядкува­н­ня цілераціональ­ності (зокрема під­приємницької діяльності, ринкових від­носин) комунікативній раціональності, тобто дискурсивно об­ґрунтованим етичним нормам; у педагогіці об­стоюють ідею потенційної симетричності агентів процесу вихова­н­ня. На основі дискурсу К. ф. створює процедуру вирізне­н­ня справ­ді уні­версально значущих норм і цін­ностей від їх догматичних та ідеологічних замін­ників, а тому по­стає також критикою ідеології, критичною теорією су­спільства загалом.