КОНОНЕ́НКО Олександр Макарович (15. 09. 1923, с. Красносі­л­ля, нині Олек­сандрів. р-ну Кіровогр. обл. — 01. 05. 2005, С.-Петербург) — біо­фізик, письмен­ник, громадський діяч. Доктор біол. н., проф. За­кін. Ленінгр. університет (нині С.-Пе­тербург, 1947). Від­тоді працював у Центр. н.-д. рентґ.-радіол. ін­ституті (з пере­рвою): від 1975 — зав. Все­союз. дозиметр. лаб.; 1972–75 — завідувач кафедри Ленінгр. сан.-гіг. мед. ін­ституту. Осн. напрям наук. до­слідж. — теорія авто­стабілізації про­ліферат. тканин. Довів, що їх від­новле­н­ня після опромінен­ня під­порядк. фундам. коливал. пере­хід. процесу, на який накла­даються патол. деформації; ви­явив 2-у хвилю загибелі нащадків опромін. клітин; роз­робив метод внутр.-тканин. дозиметрії ви­про­мінювань радіо­актив. речовин. Автор наук. праць із біо­фізики, цитології та про­блем онкології; публіцист. статей на захист Укра­їни і рідної мови. Дебютував наук.-фантаст. романом «Скорений промiнь» («Донбас», 1968, № 1– 2). Повісті й оповіда­н­ня «Ве­чори на дитинцi», «Гуляща Фроська», «Вітебський вокзал» та ін. публі­кував у ж. «Нові дні» (Торонто). Сприяв від­роджен­ню Укр. товариства ім. Т. Шевченка та Укр. громади у С.-Петербурзі.