КОНОНЕ́НКО Петро Петрович (31. 05. 1931, с. Марківці Бобровицького р-ну, нині Чернігівської обл. — 28. 02. 2024, Київ) — літературо­знавець, письмен­ник, драматург. Батько Т. Кононенка. Член НСПУ (1971). Доктор філологічних наук (1986), професор (1989). Віце-президент АН ВШ Украї­ни (2007). Республіканська премія ім. О. Білецького (1984), між­народна пре­мія ім. Й.-Ґ. Гердера (1993), ім. І. Огієнка (2003). Ордени «За заслуги» 3-го (1996), князя Яро­слава Мудрого 5-го (2006) ступ. Закінчив Київський університет (1954), де й працював від 1957: у 1986–91 — декан філологічного ф-ту, водночас 1988–96 — завідувач кафедри історії української літератури. Ініціатор створе­н­ня Українського національного ліцею (1991), засновник і директор Національного НДІ україно­знавства і всесвітньої історії Міністерства освіти і науки України (1992–2013; обидва — Київ). Головний редактор журналу «Україно­знавство» (2000–13). Наукові дослідже­н­ня: місце української літератури у світовому літературному процесі; традиції та новаторство. Автор під­ручників «Українська радянська література» (1979), «Україно­­знавство» (1994; 1996; 2006; усі — Київ) та кн. «Марія на Голгофі: Ви­бране» (К., 1997), «Ви­­­брані художні твори» (у 3-х кн., Р., 1999).