Конституції України радянської доби

КОН­СТИТУ́ЦІЇ УКРАЇ́НИ РАДЯ́НСЬКОЇ ДОБИ́ Кон­ституція УСРР 1919 затв. 3-м Всеукр. зʼ­їздом рад робітн., селян. і червоноармій. депутатів 10 березня 1919 і прийнята в остаточ. ред. ВЦВК 14 березня того ж року. УСРР у ній ви­значено як організацію диктатури трудящих та екс­плуатов. мас пролетаріату і найбіднішого селянства над їхніми споконвіч. екс­плуататорами — капіталістами та поміщиками. Диктатура мала забезпечити пере­хід від бурж. ладу до соціалізму, після чого вона, а за нею і держава мали зникнути, по­ступившись місцем вільним формам спів­жи­т­тя. Проголошено скасува­н­ня приват. власності, владу робітн. класу, свободу слова, зі­брань і союзів тільки для труд. народу. Зброй. захист завоювань соціаліст. революції покладено на трудящих країни. Рад. Україна заявляла про братер. солідарність з усіма рад. респ. і про свою готовність увійти до складу Єдиної Між­нар. Соціаліст. Рад. Республіки. Вла­ду трудящих реалізовували ради робітн., селян. і червоноармій. депутатів, її центр. органами були Всеукр. зʼїзд рад, ВУЦВК і РНК. До їхньої компетенції належали всі пита­н­ня заг.-держ. значе­н­ня: затвердже­н­ня, зміни й доповне­н­ня до Кон­ституції, встановле­н­ня і зміна кордонів, від­носини з іноз. державами, оголоше­н­ня війни та укла­да­н­ня миру, виробле­н­ня основ організації ЗС, внутр. політика, цивіл., кри­мінал. і процесуал. законодавство, виробле­н­ня основ соціаліст. будівництва у галузі нар. господарства, ві­да­н­ня грош. системою, організація фінанс. господарства республіки. Зʼїз­ди мали скликати не рідше як двічі на рік. До виключ. компетенції ВУЦВК від­несено формува­н­ня РНК, пита­н­ня про кордони, зовн. від­носини, ЗС, ви­значе­н­ня напрямів роз­витку нар. господарства тощо. РНК мала складатися з голови і нар. комісарів (зав. особл. від­ділами ВУЦВК) і діяти за повноваже­н­нями, на­даними їй ВУЦВК. На місцях орга­нами рад. влади вважали зʼ­їзди губерн., повіт. і волос. рад, місь­кі й сільс. ради та створені ними виконкоми. Право обирати і бути обраними до рад мали незалежно від віро­сповіда­н­ня, на­ціональності та статі громадяни УСРР, яким виповнилося 18 р. (робітники, селяни, домогоспо­дарки, солдати, матроси, непраце­здатні). По­збавлено цього права тих, хто використовував на­йману працю, жив на нетруд. доходи, приват. торговців, торг. і комерц. посередників, ченців й служителів Церкви та реліг. культів, колиш. поліцейських і жандармів, а також засуджених, душевнохворих й бо­жевільних. Окремим роз­ділом уві­йшов до Кон­ституції спеціально адаптов. для УСРР текст Декларації прав трудящого та екс­плуатов. народу 1918, що закріплювала принципи повно­вла­д­дя трудящих, скасовувала приватну власність і екс­плуатацію людини людиною, за­провад­жувала робітн. контроль, націоналізацію промисловості, транс­порту, банків, труд. повин­ність, федератив. устрій рад. держави на принципах вільного самови­­значе­н­ня націй. Згодом до Кон­ституції УСРР 1919 внесено знач­ні зміни, особливо після утворе­н­ня СРСР.

Кон­ституція УСРР 1929 затв. 11-м Всеукр. зʼ­їздом рад робітн., селян. і червоноармій. де­путатів 15 травня 1929. Складається з 82-х статей і 5-ти роз­ділів. Кон­ституція декларувала осн. мету держави — «остаточно подолати буржуазію, знищити екс­плуатацію людини людиною та здійснити комунізм, коли не буде ні поділу на класи, ні державної влади». Укр. респ. проголошено соціаліст. державою робітників і селян, де вся влада належить радам робітн., селян. і червоноармій. депутатів; кон­статовано цілковиту солідарність з усіма рад. респ. і добровільність входже­н­ня до СРСР; акцентовано на тому, що УСРР входить до складу СРСР як суверен­на держава та зберігає за собою право вільного виходу із нього. Кон­ституція від­носила землю, надра, ліси, води, ф-ки, заводи, банки, залізнич., водний та повітр. транс­порт і засоби звʼяз­ку до соціаліст. держ. власності, а зовн. торгівлю ви­знавала держ. монополією. Політ. права громадян УСРР, яких одночасно вважали і громадянами СРСР, диференці­йовано: трудящі маси отримували їх без різниці статі, віри, раси, осілості й національності; екс­плуататор. кла­си по­збавлено таких прав повністю. Обирати і бути обраними до рад могли громадяни УСРР віком від 18-ти р., які здобували засоби до життя завдяки вироб. і су­спільно корис. праці або вели хатнє госп-во, що забезпечувало їм можливість про­дуктивно працювати, червоноармійці, червонофлотці, непраце­здатні й навіть іноземці, котрі пере­бували на тер. УСРР і належали до робітн. класу або селянства, що не за­стосовувало на­йманої праці. Кон­ституція про­голошувала політ. права і свободи для трудящих (слова, друку, зі­брань, мітингів, демонстрацій, спілок, віро­сповідань тощо), право націй на самови­значе­н­ня, створе­н­ня нац. й адм.-тер. одиниць, рівність нац. меншин та ін.; гарантувала повну, всебічну та без­коштовну освіту, право на роз­виток «пролетарськими шляхами української на­ціональної культури й культури національних меншостей» (кожен громадянин мав можливість використовувати рідну мову). Працю ви­знано обовʼязком, військ. повин­ність — почес. обо­вʼязком. Про права на від­починок, охорону здоровʼя, матеріал. забезпече­н­ня старих і непраце­здатних та ін. соц.-екон. права, як і про особисті права (недоторкан­ність особи, житла, лис­тува­н­ня тощо), Кон­ституція не згадувала. Організація рад. влади базувалася на принципі «Вся влада радам!». Верхов. органом у системі держ. упр. залишався Всеукр. зʼїзд рад робітн., селян. і червоноармій. депутатів, до виключного ві­да­н­ня якого від­несено пита­н­ня затвердже­н­ня та внесе­н­ня змін і доповнень до Кон­ституції, остаточ. затверджен­ня Кон­ституції Автоном. Молдав. Соціаліст. Рад. Респ. 1925, змін і доповнень до неї, зміни кордонів УСРР, встановле­н­ня кор­донів Автоном. Молдав. Соціаліст. Рад. Респ., виборів ВУЦВК та виборів пред­ставників УСРР до Ради національностей СРСР. До компетенції Всеукр. зʼ­їзду рад робітн., селян. і червоноармій. депутатів від­несено і деякі контрол. функції: заслуховува­н­ня та затвердже­н­ня звітів про діяльність уряду й ви­значе­н­ня заг. напрямів його роботи. Черг. зʼ­їзди мали від­буватися 1 раз на 2 р., над­звич. — скликатися ВУЦВК з влас. ініціативи або на вимогу місц. рад, які охоплювали тер., де мешкало не менше 1/3 виборців. Делегатів Всеукр. зʼ­їзду рад робітн., селян. і червоноармій. депутатів обирали Всемолд. зʼїзд рад робітн., селян. і червоноармій. депутатів та окружні зʼ­їзди з роз­рахунку 1 делегат на 10 тис. виборців — від міських і селищ. рад, 1 делегат на 50 тис. виборців — від сільс. рад. ВУЦВК вважався вер­хов. законодав., виконав. та роз­­поряд. органом влади УСРР у періоди між зʼ­їздами і був від­повід­альним перед ними. Черг. сесії ВУЦВК мали скликати не менш ніж 3 рази на рік, над­звич. — збирати Президія ВУЦВК з влас. ініціативи, за по­да­н­ням РНК чи на вимогу 1/3 й більше чл. ВУЦВК. До повноважень ВУЦВК належало: обра­н­ня голови, секр. і чл. Президії ВУЦВК; утворе­н­ня РНК; заг. керівництво всіма галузями держ., госп. і культур. будівництва; затвердже­н­ня бюджету УСРР; встановле­н­ня (від­повід­но до Кон­­ституції і законодавства СРСР) плану роз­витку нар. господарства, респ., держ. і місц. податків, збо­рів та неоподатковуваних прибутків; здійсне­н­ня (у порядку, ви­­значеному союз. кон­ституцією) зовн. і внутр. позик УСРР, концес. договорів; затвердже­н­ня законодав. актів Президії ВУЦВК, проектів кодексів, усіх законодав. актів, що ви­значали заг. нор­ми політ., екон. та культур. життя УСРР або вносили докорін­ні зміни в практику держ. органів респ.; припине­н­ня, скасува­н­ня та зміна по­станов Президії ВУЦВК, РНК, Всемолд. і окруж. зʼ­їздів рад, Всемолд. ЦВК та окруж. виконкомів. Президію ВУЦВК вперше укон­ститу­йовано як вищий законодав., виконав. і роз­поряд. орган влади УСРР між сесіями ВУЦВК. Їй на­дано повноваже­н­ня припиняти та скасовувати по­станови РНК УСРР й окремих нар. комісаріатів, Все­молд. ЦВК і окруж. виконкомів, видавати декрети, по­станови та роз­порядже­н­ня, роз­глядати й затверджувати проекти декретів і по­станов, внесених раднаркомом УСРР. Усі законодавчі акти і по­станови заг.-респ. значе­н­ня, як і проекти кодексів, мала роз­глядати і затверджувати ВУЦВК. Президії ВУЦВК на­дано право законодав. ініціативи у вищих органах СРСР, внесе­н­ня (у порядку, ви­значеному союз. кон­ституцією і законодав­ством) протестів на по­станови Президії ЦВК СРСР, РНК СРСР, а також припине­н­ня в об­умовлених законом випадках чин­ності актів союз. наркоматів та ін. центр. установ СРСР. РНК УСРР залишалася виконав. і роз­поряд. органом ВУЦВК, здійснювала заг. держ. упр., мала право видавати законодавчі акти й по­станови у межах, на­даних ВУЦВК. Окрім голови, його заст. і нар. комісарів, до складу РНК входили уповноважені заг.-союз. наркоматів та ін. особи, ви­значені ВУЦВК. Від­повід­альність РНК перед Всеукр. зʼ­їздом рад робітн., селян. і червоноармій. депутатів доповнювалась від­повід­альністю перед ВУЦВК та його Президією. Поряд із нар. комісаріатами внутр. справ, юс­тиції, земел. справ, фінансів, торгівлі, праці, освіти, охорони здоровʼя, соц. забезпече­н­ня та Робітн.-селян. інспекцією, у скла­ді РНК діяли Укр. рада нар. господарства та Центр. статист. упр. УСРР. Остан­ні разом із наркоматами торгівлі, фінансів, праці та Робітн.-селян. інспекцією одночасно під­порядковувалися від­повід. союз. наркоматам і органам. На місцях влада належала радам робітн.-селян. і червоноармій. депутатів, рай. і окруж. зʼ­їздам рад та обраним ними виконкомам. Делегатів рай. зʼ­їздів обирали міські, сільс. і селищні ради, а також військ. частини армії та флоту; окруж. — міські ради окруж. міст і рай. зʼ­їзди за нормами і в порядку, встановленими ВУЦВК. Черг. зʼ­їзди скликали раз на рік, позачерг. — за пропозицією вищих зʼ­їздів рад або їхніх виконкомів, а також від­повід. виконкомами з влас. ініціативи або на вимогу рад, які пред­ставляли не менше 1/3 виборців даного р-ну. Виконкоми, обрані на зʼ­їздах, діяли у період між ними. Їх вважали вищими органами рад. влади на від­повід. тер., вони під­порядковувалися зʼ­їздам, вищим виконкомам, ВУЦВК і РНК УСРР. Кон­ституція ви­значила герб, пра­пор і столицю УСРР — Харків.

Кон­ституція УРСР 1937 затв. 14-м над­звич. Всеукр. зʼ­їздом рад робітн., селян. і червоноармій. депутатів 30 січня 1937. Вона базується на Кон­ституції СРСР 1936 та складається з преамбули і 13-ти роз­ділів. У першому роз­ділі респ. проголо­шено соціаліст. державою ро­бітників і селян, закріплено політ. (ради депутатів трудящих) та екон. (соц. система господарства і соц. власність) основи УРСР. На кон­ституц. рівні зафіксовано пере­могу диктатури пролетаріату, торжество гасла «Вся влада радам!», панува­н­ня прин­ципів «Хто не працює, той не їсть» та «Від кожного — за здібностями, кожному — за працею». Заг.-нар. власність (земля, над­ра, води, ліси, заводи, ф-ки тощо) по­єд­нано з громад. соціаліст. власністю колго­спів і кооп. організацій, правами на особисте користува­н­ня невеликою присадиб. ділянкою землі, особисту власність на під­собне госп-во, житл. будинок, продук­тивну домашню худобу, птицю, дрібний с.-г. реманент, предмети особистого користува­н­ня, хатнього господарства і вжитку, а також на успадкува­н­ня особистої власності. Землю закріплено за власником у без­оплатне і довічне користува­н­ня. Соц. система господарства, яка ви­значалася і спрямовувалася держ. планом, допускала існува­н­ня дрібного приват. господарства одноосіб. селян і ку­старів, що ґрунтувалося на особи­стій праці й виключало екс­плуатацію людини людиною. Другий роз­діл Кон­ституції декларував добровільне обʼ­єд­нан­ня УРСР з ін. рад. респ. у СРСР, респ. суверенітет, недоторкан­ність кордонів і право виходу із СРСР. Встановлено принцип под­вій. громадянства й адм. поділ України на 7 областей (Вінн., Дні­проп., Донец., Київ., Одес., Харків., Черніг.) і Молдов. АРСР. Декларацію про суверен­ні права респ. різко обмежено як обовʼяз­ковістю законів СРСР на тер. УРСР, так і викладеними у ст. 19 повноваже­н­нями найвищих органів влади і органів держ. упр. УРСР в особі BP УРСР, її Президії, РНК і комісаріатів УРСР. Єдиний законодав. і найвищий орган держ. влади в Україні — BP УРСР — обирався на 4 р. за нормою 1 депутат від 100 тис. населе­н­ня. Черг. сесії BP скликали двічі на рік, позачерг. — за ріше­н­ням Президії чи на вимогу не менше третини депутатів. Закони ухвалювали про­стою біль­шістю голосів і оприлюднювали за під­писом Голови та секр. Пре­зидії. Остан­ню обирали у складі Голови, 2-х заст., секр. і 15-ти чл., вона була підзвіт. BP. Депутати вважалися недоторкан­ними, від­повід­ати на їхні запити чл. уряду зобовʼязано у 3-ден. строк. ВР утворювала РНК, яка була від­повід­альна перед нею і підзвітна їй та Президії BP. Компетенцію РНК ви­значено у ст. 43 і обмежено не лише ст. 14 Кон­ституції СРСР 1936 та законами УРСР, а й законами СРСР та по­становами і роз­порядже­н­нями союз. РНК СРСР. До складу РНК УРСР входили союзно-респ. (харч., легкої, лісової пром-стей, земел. справ, зерн. і тварин­ниц. радго­спів, фінансів, внутр. торгівлі, внутр. справ, юстиції та охо­рони здоровʼя) і респ. (освіти, місц. промисловості, комунал. господарства, соц. забезпече­н­ня) комісаріати. До уряду УРСР, окрім го­лови, його заст. і нар. комісарів, входили голова Держплану УРСР, нач. упр. у справах мистецтв та уповноважені заг.-союз. наркоматів і Комітету заготівель СРСР. Окремі роз­діли Кон­ституції регламентували діяльність найвищих органів держ. влади й упр. Молдов. АРСР за аналогією до укр., але у межах компетенції автономії. Органами держ. влади в областях, округах, р-нах, містах, с-щах, станицях і селах УРСР стали від­повід­ні ради депутатів трудящих, яких обирало насел. за­знач. тер. на 2 р. Виконав. та роз­поряд. органами місц. рад були виконкоми. Без­посередні управлін. функції на місцях здійснювали упр. чи від­діли виконкомів — земел., фінанс., внутр. торгівлі, місц. промисловості, нар. освіти, охорони здоровʼя, соц. забезпече­н­ня, ко­мунал. господарства, шляховий тощо. Заг.-союзні наркомати і НКВС СРСР утворювали власні упр. при обл. радах (НКВС УРСР — і при рай.), Комітет заготівель СРСР при­значав своїх уповноважених. Кон­ституція закріпила осн. соц.-екон. права громадян на працю, від­починок, матеріал. забезпече­н­ня за старістю, у випадку хвороби чи втрати праце­здатності, на освіту, рівноправність жінок і чоловіків та гро­мадян загалом незалежно від їхньої національності й раси, держ. охорону інтересів матері та дитини тощо. Демократ. свободи (слова, друку, зі­брань, мітингів, походів, демонстрацій, совісті, обʼ­єд­на­н­ня у громад. організації) декларувалися, але фак­тично не забезпечувалися. Впер­ше на кон­ституц. рівні КП(б)У на­дано статус «керів. ядра» всіх громад. і держ. організацій трудящих. Кон­ституція містила спец. роз­діл про виборчу систему, в якому викладено принципи заг., рівного і прямого вибор. права при таєм. голосуван­ні. Здійснен­ня правосу­д­дя в УРСР покладено на Найвищий Суд УРСР, Мол­дов. АРСР, обласні, окружні нар. суди, а також спец. суди СРСР. Усіх суд­дів, окрім нар., обирали від­повід­ні ради на 5 р., нар. суд­дів — громадяни у р-нах на ос­нові заг., прямого і рівного вибор. права при таєм. голосуван­ні на 3 р. Декларовано незалежність суд­дів, під­леглість їх виключно закону, від­критість роз­­­гляду справ, право обвинуваченого на захист, викори­ста­н­ня рідної мови, участь нар. засідателів. Вищий на­гляд за виконан­ням законів покладено на прокуратуру. Прокурор УРСР здійснював цей на­гляд через систе­му органів прокуратури. Окруж., рай. і міських прокурорів при­значав на 5 р. прокурор УРСР з на­ступ. затвердже­н­ням прокурором СРСР. Вони здійснюва­ли свої функції незалежно від будь-яких місц. органів, під­порядковуючись лише прокуророві СРСР.

Кон­ституція УРСР 1978 ухвалена позачерг. 7-ю сесією BP УРСР 9-го склика­н­ня 20 квітня 1978. Базується на Кон­ституції СРСР 1977. У преамбулі вказано на на­ступність кон­ституц. роз­витку УРСР, ідей і принципів Кон­­ституцій 1919, 1929, 1937; носієм влади проголошено не трудящих, а народ. Закріплено все­­вла­д­дя рад нар. депутатів, демократ. централізм, соц. де­мократію та закон­ність; КПРС ви­значена як «керівна і спрямову­юча сила радянського су­спільства, ядро його політичної системи, державних і громадських організацій». Кон­ституція пере­д­бачала систему прав і обовʼяз­ків громадян, декларувала суверенітет УРСР та її право вільного виходу з СРСР. Система органів держ. влади респ., порівняно з Кон­ституцією УРСР 1937, за­знала деяких змін: ради депутатів трудящих перейм. у ради нар. депутатів, строк повноважень BP збільшено до 5-ти, ін. рад — до 2,5 р. Певною новацією стала окрема глава про нар. депутатів, що закріплювала їхній статус як повноваж. пред­ставників народу, котрі керуються заг.-держ. інтересами. Де­путат, ви­знаний недоторкан­ною особою, мав право запиту і міг бути у будь-який час від­кликаний за ріше­н­ням більшості виборців у встановленому законом порядку. BP УРСР складалася з 650-ти депутатів і скликалася на черг. сесії двічі на рік. До її виключ. компетенції належали пита­н­ня прийня­т­тя та вне­се­н­ня змін до осн. закону, затвердже­н­ня держ. планів екон. і соц. роз­витку, держ. бюджету та звітів про їхнє викона­н­ня, утворе­н­ня підзвіт. органів. Право законодав. ініціативи на­дано Президії BP УРСР, її по­стій. комісіям, депутатам, РМ, Верхов. Суду, Прокурору УРСР та громад. організаціям в особі їхніх респ. органів. Президія BP ви­значена по­стійно діючим органом ВР, їй підзвітним, і в період між сесіями виконувала функції найвищого органу держ. влади. Найвищий виконав. і роз­поряд. ор­ган держ. влади — РМ УРСР. Для виріше­н­ня питань, повʼязаних з керівництвом нар. госп-вом і держ. упр., як по­стій. орган РМ діяла її президія. Респ. мін-ва та ві­дом­ства під­порядковувалися без­посередньо РМ, союзно-респ. пере­бували у по­двій. під­порядкуван­ні. Обласні, міські, рай. у містах, селищні та сільс. ради нар. депутатів виконували функ­ції органів держ. влади на від­повід. тер. і мали вирішувати всі пита­н­ня місц. значе­н­ня, виходячи з інтересів громадян. Сесії рад скликали 4 рази на рік, їхніми виконав. і роз­поряд. органами були виконкоми. Судова влада, як і у Кон­ституції 1937, не ви­знавалась окремою гілкою влади. Функції правосу­д­дя покладено на Верхов. Суд УРСР, обласні, Київ. міський суди, рай. (міські) нар. суди, організацію і порядок діяльності яких ви­значали не тільки закони УРСР, а й СРСР. Вищий на­гляд за викона­н­ням законів з боку держ. органів, юрид. і фіз. осіб здійснював Ген. прокурор СРСР через при­значуваних ним і під­леглих йому прокурора УРСР та обл. прокурорів. Після ухвален­ня Кон­ституції 1978 до неї вносили числен­ні зміни та допов­не­н­ня, особливо 1989–95, зокрема після проголоше­н­ня незалежності України 1991. У червні 1995 Кон­ституцію 1978 фактично замінив Кон­ституц. договір між Президентом та BP України, формально вона втратила чин­ність 28 червня 1996 після прийня­т­тя Кон­ституції України.

Завантажити статтю